Я жив собі спокійним, розміреним життям. Дружина, дорослі діти, власна простора квартира. Все було б чудово, якби мене не причарувала та Надька!
Треба ж було мені її зустріти у тій злощасній перукарні. Спокутую провину за те знайомство по сьогоднішній день.
Моя Оля – хороша жінка, але з роками наші почуття ослабли, побут повністю витіснив усю пристрасть. Не дочекатися було від дружини ані одного лагідного і ніжного слова, одні лише докори. Коли нам було по 20 з лишком років, її зовсім не хвилювали мої розкидані шкарпетки, непрасовані сорочки і невелика зарплата, а тепер усе це стає предметом щоденних сварок.
Діти уже дорослі, знайшли своїх других половинок та й залишили батьківський дім. Доводиться тепер мені одному відбиватися від нападів Олі.
Єдиний порятунок знаходив у щомісячних походах в перукарню, яка знаходилася неподалік від мого офісу.
Мене підстригала найвродливіша з усіх жінок, яких мені довелося зустрічати у житті. Її вогняне волосся одразу привертало до себе увагу, на струнких ногах красувалися високі підбори, а обличчя прикрашав витончений макіяж.
Я не міг вже й пригадати, коли востаннє бачив свою Ольку в такому вигляді. Та натягне старий халат, протертий до дірок, капці, яким вже років 10, а про фарбу для волосся, схоже, взагалі й не чула.
Та що там зовнішній вигляд! Надійка слухала все, що я їй розповідав, намагалася дати мені корисну пораду, коли я її потребував. А які компліменти вона мені робила: “Який ви красивий мужчина, заздрю я вашій дружині, Іване!”
Ні, я не виходив з того салону – я вилітав на крилах. Звісно, я не смів запрошувати Надю на побачення. Куди ж мені до такої вродливої жінки?!
Але вона взяла ініціативу у свої руки:
– Уявляєте, нещодавно моя подруга подарувала мені чудову картину, але вона стоїть у кутку і припадає пилом. Нікому повісити. Якою б незалежною і сильною я не була, а чоловічої руки бракує в домі, як не крути.
– То, може, я зможу вам допомогти? – сором’язливо запропонував я, сам від себе цього не очікуючи.
Так і відбулося наше перше побачення, шкода, що до картини руки так і не дійшли.
Я думав, що залишуся з Надійкою на все життя. А сварлива і занудлива Оля хай тепер живе сама-самісінька.
Прийшов до неї наступного ранку і сказав, що знайшов своє справжнє кохання і йду від неї.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Чекав, що дружина благатиме, аби я залишився з нею, не кидав її, але вона у відповідь лише розсміялася мені в обличчя, мовляв, кому я такий потрібен.
Мені стало дуже прикро, але я намагався цього не виказувати. Зібрав усі свої речі і переїхав до жінки своєї мрії.
Перший тиждень прожив, наче у казці. Та не минуло й місяця, як вродлива красуня Надія перетворилася на якогось потворного домовичка. Виявилося, що ноги не такі вже й стрункі, якщо зняти з них підбори, волосся ніяке не руде, а сиве, якщо його не фарбувати, а без макіяжу очі більше не видавалися мені такими виразними.
Слухати мої історії з минулого Надя відмовилася вже через тиждень після того моменту, як я до неї переїхав. З кожним днем вона все більше й більше нагадувала мені Олю.
Тільки от дружина терпіла мене 20 років, а нова обраниця витримала лише 2 місяці. Вигнала мене на вулицю, виставивши за поріг усі мої речі.
Що було робити? Вирішив повернутися до Олі. Вона жінка добра, може, змилосердиться наді мною, пошкодує бідолагу.
Прийшов під знайомі двері, та й стукаю. Знайома постать з’явилася на порозі:
– Чого тобі, дурню старий? – спитала жінка, а потім поглянула на мої валізи. – Аааа, он воно що! Вигнала тебе твоя руда!
– Я знаю, що винен перед тобою, Олю, але й ти доклала руку до того, що я так вчинив.
– Що? Ти мене ще й звинувачуватимеш? Знаєш що, голубе мій? Повертайся туди, де жив останні кілька місяців, а сюди дорогу забудь.
Закрила дружина переді мною двері, а я ще довго стояв нерухомо, не розуміючи, що робити далі.
Нашу перепалку почув сусід Дмитро, мій давній товариш, який прихистив мене у себе. Живу тепер з ним. Він самотній, я самотній. Разом розкидаємо шкарпетки, і ніхто нам заборонити цього не може.
Сумую я за Олею, все-таки рідна для мене людина, але не впевнений, що вона колись мені пробачить.
Дмитро розповідав мені, що чув від сусідки плітки, що й дружина за мною сумує і розуміє, що була до мене несправедливою, але поки не хоче ділити зі мною дах над головою.
Як буде далі – не знаю, але сподіваюся, що скоро ми помиримося. З задоволенням буду слухати до кінця життя усі її зауваження.
Чи змогли би ви пробачити Іванові, якби опинилися на місці Олі?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Парад рододендрону в Карпатах або як цвіте “червона рута” (фото)
20 домашніх звіряток, як джерело любові і ласки
Думали, світу більше немає чим вас здивувати? Ось 27 фотографій, які доведуть протилежне
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Тест для уважної нареченої: віднайди багатого нареченого
Як чужі люди виявилися відданішими і поряднішими від рідних дітей
Кішка жила при лікарні і іноді з’являлася біля вікна їх палати без кошеняти. Вона сідала на широкий карниз і з цікавістю заглядала в палату
Зрозуміти інтроверта: 15 світлин, які справді допоможуть
Близько 5 років тому вона була заміжня і переживала, що дітей немає до сих пір, а час невблаганно минає. Іра захотіла завагітніти
Скільки цифр на малюнку? Онучка вирішила, а я не змогла
Будиночок гнилий, дах провалився, і паркан ледь тримається – комусь же він знадобився, купили все-таки. – Напевно, недорого купили
Мільйони людей обожнюють котів. Ці пухнасті хвостики зігрівають нас зимовими вечорами, муркочуть і люблять сидіти на ручках
В один прекрасний момент про нього згадує його біологічна мати. Вона прийшла вимагати, щоб він її утримував
Дівчинка сиділа на задньому сидінні, а тато з сусідкою її навіть не помітили і пішли прогулятися
– Чудовий хлопчик, Надійка, – говорила бабуся після втечі шанувальника, – але, на жаль – не нашого кола
Я став дорослим чоловіком, але ця історія дуже гріє мені душу. Людська доброта безмежна. Потрібно тільки вміти її проявляти і не соромитися діставати з куточків своєї душі
