Після різдвяних свят їсти салати, торти і гарніри зовсім не хотілось, тому Надя приготувала вівсянку.
Вони троє снідали, коли пролунав дзвінок чоловікового телефона.Він вийшов з кухні. Надя почала мимоволі прислухатись і спробувала вгадати хто дзвонить.
Ігор повернувся стурбований.
– Мама дзвонила – відповів на німе питання жінки – Просила приїхати. У неї тиск підскочив.
– Та, їдь, а що робити?
Коли Ігор пішов одягатися, вона згадала його слова через телефон: “Прямо зараз? Може, не варто? Ну добре, добре”.
Коли свекруха дзвонила і вимагала приїхати, Ігор зазвичай тут же, без розмов мчав до неї. “Знову себе накручую”, – зупинила себе Надя
– Я скоро, – крикнув з коридору Ігор, і за ним зачинилися двері.
– Їж, давай. – поквапила Надя сина Романа, який возив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.
– А ми на гірку підемо? Ти обіцяла.
– Якщо через п’ять хвилин тарілка не буде чистою, то нікуди не підемо, – сказала Настя строго і встала до раковини мити посуд.
Надія гладила білизну, а Роман грав з машинами на підлозі, коли клацнув замок вхідних дверей.
Жінка пішла в коридор з думкою, що то чоловік повернувся, а там стояла дівчинка років десяти і з цікавістю дивилася на Надю. Ззаду до дівчинки підійшов Ігор. Вигляд у нього був винуватий. Він поклав руки на плечі дитині і зухвало виставив вперед підборіддя.
– Це моя дочка Оксанка, – сказав Ігор і опустив очі до потилиці дочки. – мама попросила взяти її до завтра.
Реакція дружини була дивною. Вона повернулась до одягу і продовжила його прасувати. Мовчала.
– У нас залишилася каша? – запитав Ігор Надю.
– Я не буду кашу, – тут же відповіла Оксана. – Я макарони з сосискою буду.
Чоловік розгублено глянув на дівчинку, потім на дружину. Вона махнула йому в сторону кухні. Мовляв, іди готуй!
– Я не знайшов. У нас вони є взагалі? – питав Ігор.
– Немає. Допрасую і сходжу в магазин
– Нічого не скажеш? – поцікавився чоловік.
– Навіть і не знаю, що тобі сказати? Мама, коли дзвонила, хіба не сказала, навіщо кличе тебе? – Надія зрозуміла, що потрапила в точку – А мене не треба було запитати? Чому не сказав, не попередив? Романа теж треба було підготувати до такої зустрічі. Вони зараз почнуть ділити тебе.
В підтвердження її слів почувся крик і плач з дитячої. Ігор пішов розбиратись.
– Будеш дивитися мультики? – Настя зробила над собою зусилля і спокійно звернулася до дівчинки. Оксана кивнула, і Надя з полегшенням включила телевізор.
Дружина пішла розмовляти з чоловіком.
– Твоя мати знову взялася за своє? Вирішила таким чином зруйнувати нашу сім’ю? У неї ідея фікс звести вас знову з колишньою. Мені сказали, як вона кричала, коли народився Ромчик, що у неї немає інших онуків, крім Оксанки. Вирішила влаштувати мені перевірку, як я поставлюся до твоєї дочки?
– Їй дійсно погано. – Заступився чоловік за матір.
– А чим їй дівчинка завадила? З нею безпечніше, а то мало що. Я в її віці вже могла яєчню сама посмажити. – не вгамовувалася Надя.
– Досить!
Чоловік покликав дівчинку, нагодував її, а Надя все стримувалась, щоб не зірватись. Так їй боляче було. Вона розуміла, що дитина ні в чому не винна, це давня історія, але нічого з собою вдіяти не могла.
– Мам, а коли на гірку підемо? – Ромчик перервав її думки.
– Тепер не знаю. Бачиш, у нас гостя. – Надя погладила сина.Жінка почула звуки води з-під крана. Ігор мив посуд за донькою. “Це ж треба, а за сином ніколи не мив!” – подумала.
– Ну що, на гірку підемо? – весело запитав Ігор, увійшовши в кімнату.
Вони все ж зібрались і пішли. Надя цілу дорогу умовляла себе не грубіянити Оксанці. Адже не буває чужих дітей.. А вона матір.. Дівчинка не винна, що нікому не потрібна, навіть власній мамі.
На гірці Ігор дивився лише за Оксанкою, забувши про Ромчика. А як Надя мала це пояснити синові, вона не розуміла. Намагалась більше часу приділити йому сама.
Після обіду вони повернулись додому і Надя вклала Ромчика спати.
– Не вмикай телевізор голосно, добре? Бо розбудиш Романа – попросила Оксанку Надія – Я в магазин по макарони і молоко – сказала вже до чоловіка.
Через пів годин, коли вона поверталась по сходах о квартири, зустріла там наляканого Ігора. У неї серце в п’яти пішло. Відчула щось недобре..
– Ти куди? Та ще й роздягнений. Що сталося?
– Роман зник… – Ігор спустився на одну сходинку вниз.
– Як це зник?
– Мені подзвонили з роботи … я розмовляв на кухні, потім побачив відчинені двері..
– Ромчику! – Надя забігла до кімнати сина. Його ліжечко було порожнє.
– Що ти з ним зробила?! – Надя підбігла до Оксанки і затрясла її, схопивши за плечі. Телевізор голосно кричав. Дівчинка мовчала, скривалась, наче от-от готова була заплакати. Вона дивилась на батька, ніби шукаючи захисту.
– Говори! – крізь зуби наказала жінка.
Коли Надя зрозуміла, що цим нічого не доб’ється, вибігла з квартири і пішла на вулицю. Вона кричала несамовито. Мабуть, цілий район слухав її дикий рев і плач.
Двір був порожній. Надя повільно повернулася в під’їзд.
“До сусідів втік? До дзвінка він не дотягується ще” – роздумувала.
Вона зупинилася. Під сходами було влаштовано місце для колясок і велосипедів. Зараз там стояла одна зламана коляска і двоє санок. Вона нахилилася і заглянула в темряву під сходами. Роман сидів у самому кутку, уткнувши підборіддя в зігнуті коліна.
– Синку, золотце! – Надя зігнулася навпіл і полізла до сина. Вона присіла перед ним навпочіпки, боляче вдарившись коліном об гострий кут санок. – Ходімо швидше додому. Тут так холодно, захворієш.
Хлопець тремтів, як осиновий листок. Він обійняв маму міцно за шию і не відпускав.
Надю і саму трясло від нервового напруження. Вона на руках підняла сина в квартиру і не роздягнувшись, віднесла його в кімнату.
– Вона просто сказала йому, що я її тато, що я люблю її більше. Вона ж дитина, Надю. – Роман увійшов до кімнати, намагаючись пояснити, що ж сталося. Надя мовчала.
– Що ти від мене чекаєш? – жінка не могла заспокоїтися. – Ти не розумієш, що перш ніж приводити дочку, потрібно було їй все пояснити, не залишати без нагляду. Вона ревнує.
– Ромчику, синочку, я люблю тебе. Вас обох, – сказав Ігор, підійшовши до сина.
Надя почула, як Ігор зібрав дочку і за ними зачинилися вхідні двері. Повів до свекрухи.
“Тепер вона всім буде говорити, яка я зла” – думала Надя. Та їй вже було байдуже. Вона була обезсилена.
Надя з Романом розмовляли цілу ніч. Більше після того випадку він Оксану додому не приводив
Коли чоловіки закохуються і заводять нові сім’ї, ніколи не думають про дітей.
А діти насправді дуже спостережливі, вон сприймають усе близько до серця і розуміють більше , ніж ви думаєте.
Як ви думаєте, чи добре поводилась Надія? Варто їй було пересилити себе і прийняти Оксанку?
