Одна стара одинока жінка натрапила якось на пораненого пітона. Вона хотіла спочатку відмахнутися від плазуна, а потім пошкодувала його. Все ж живе створіння. І взяла з собою додому, щоб доглядати.
Жінка годувала і заліковувала рану змії. Вона навіть полюбила свою змійку і ласкаво до неї зверталася. Та одного дня змія перестала їсти. Що б жінка не пропонувала їй, та не їла. І так продовжувалося днями.
Тоді старенька зрозуміла, що змійка пропаде і потрібно звертатися за професійною допомогою.
Ветеринар уважно вислухав стару, а потім запитав:
– Скажіть, ваша змія оберігає вас по ночах?
– Так, постійно. А що?
– Ваш пітон вже абсолютно здоровий. Він кожної ночі намагається зрозуміти скільки ще часу не їсти, щоб звільнити достатньо місця в животті та помістити таку велику жертву.
– Яку жертву?
– Вас.
Мораль: Не всі ті, хто з нами поруч, оберігають, поводять себе, як наші друзі, чи кохані, є насправді безпечними для нас. Зазвичай, при першій зустрічі ми можемо зрозуміти, що та чи інша людина здатна завдати нам шкоду. Але потім, коли ми прив’язуємось до неї, то чомусь не віримо в те, що вона може так вчинити з нами.
Запам’ятайте, змії завжди залишаються зміями. Шукайте близьких по духу.
А ви колись “доглядали за змією”?
