Два тижні пекла. Розповідь мешканки Київщини, якій вдалося вижити

Молоде покоління чуло про війну хіба, що з розповідей бабусі. Як у Другу світову німці, які заходили до українського села не тільки грабували, а й вижирали все, що було, розстрілювали цивільних.

На жаль, історія повернулась. У 21 столітті росіяни знову чинять ті ж злочини, проти українців. Міноборони Росії наполягає, що не нищить цивільних та інфраструктуру, а руйнує військові об’єкти. Але всім нам відомо, що це повна брехня.

“Кури, індики, яйця – все зжерли. Мало того, що грабували, ще й все зжирали”.

Своїми спогадами про два тижні життя в окупації поділилась мешканка села Катюжанка, що на Київщині. Марії (ім’я змінене в цілях безпеки) разом із родичами вдалося покинути домівку, яка з перших днів війни стала російським тилом.

Голодні російські солдати

Росіяни з’явилися у селі на другий день війни. Тоді зникло світло. Колони з танків та іншої техніки весь час йшли з Білорусії транзитом.

“На другий день війни у нас розгромили всі магазини, тому з цього часу продуктів уже взяти не було де”, – розповідає Марія.

Мало того, що росіяни виганяли людей з будинків, то зробили зі села тил. В основному займались мародерством.

“Знаю про 15 людей з дітьми, яких вигнали на вулицю”.

“Поїли у багатьох людей живність, яка була – кури, індики – все зжерли. З погребів позабирали їжу, іноді начисто все підчищали”, – згадує вона.

Проте між росіянами та чеченцями була різниця. За короткий проміжок часу їх вже можна було відрізнити.

Оскільки росіяни виглядали збоку як на “самозбереженні”. Фактично їхні сухпайки були зовсім поганими. От і крали їжу, бо іншого виходу не було.

Крім того, що обрадали їжу, так і побутову техніку тягли. Практично все, крім великих диванів.

“Крали з будинків все, що можна було красти. Танк один у них тут згорів. Полізли хлопці подивитись. А там духи, фени, дитячі візочки. Таке враження, що хотіли собі додому щось привезти”, – розповідає Марія.

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Чеченці – “добрі”, але вбивці

Жінка розповіла, що чеченці поводились інакше. У порівнянні з росіянами вони були краще забезпечені, тому і крали менше. Але за багатьма свідченнями кадирівці в інших містах і селах України чинили шалені звірства до цивільних, ні краплини милосердя.

“Чеченці мали певні принципи – не виганяли з будинків, якщо були діти, добре ставились до пристарілих людей”, – згадує Марія.

Займали кращі будинки, де було тепло. Навіть ділилися сухпайками.

“Коли у знайомої група чеченців з дому з’їжджала на ротацію, то навіть вибачились, сказали, що хороший народ українці, а їх обманули і кинули на війну проти українців. Щось говорили, щоб Аллах їх простив”, – згадує жінка.

Але чеченці не жаліли людей, які хотіли поїхати чи намагалися зняти їх на телефон.

“Чеченці розстрілювали цивільних чоловіків, жінок та дітей. Багато було випадків, коли розстрілювали мирних мешканців. Я особисто знаю кілька історій розстрілу, десь десять людей”, – каже Світлана.

Першим вбивством кадирівців була сім’я, що намагалась виїхати. На їхню машину навели дуло танка, а коли чоловік почав здавати назад по них дали чергу з кулемета.

“Розстрілювали без попередження всіх, хто щось знімав на телефон, – якийсь рух техніки чи щось подібне. Стояли в себе у дворі за воротами – вбивали”.

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Відношення до місцевих

Попри розстріли чеченці поводились краще за росіян. Був випадок, коли росіяни хотіли зґвалтувати дівчину, то чеченці їх побили.

“Всі бачили, що чеченці і росіяни у поганих стосунках. Вони між собою б’ються постійно”, – стверджує вона.

Якщо чеченці займали будинки з центру, то росіяни – бічні вулиці.

Росіяни до. того ж вселилися до школи, де переховувались вигнані з домівок мешканці. Привезли на подвір’я школи три танки і стояли там.

У них не було телефонів, тому вони відбирали їх у місцевих та дзвонили до своїх родичів.

У чеченців не було сигарет, вони просили їх у місцевих чоловіків, коли помічали.

Марія згадує, що спершу росіяни були молоді, прищаві, перелякані, коли намагались щось красти, то тремтіли. Пізніше їх замінили чоловіки по 40 років, з професійним виглядом.

Страхи обох сторін

Хоча окупанти дозволяли селянам ходити селом, місцеві вже сильно боялися розстрілів та пограбувань. Обстріли були щодня, з усіх боків.

Та було й те, чого боялися росіяни та чеченці – місцевих лісів. Точніше, що з них вийдуть українські партизани. Тож вони навмання інколи обстрілювали той ліс.

Коли темніло, то над селом дуже низько літали вертольоти.

“Вони долітали до району церкви, а далі повертались у Білорусь. Ніхто не розумів, що вони роблять. Але згодом з церкви розповіли, що ці вертольоти забирають своїх вбитих. Біля церкви зробили якийсь хаб, так їх звідти забирали”, – переповідає Марія.

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Фальшива допомога

На другий тиждень війни селянам сказали, що батюшка роздаватиме продукти. Вистоявши чергу в три години люди їх таки отримали.

“Коли нам дали пайки, заглянули в сумку, вони були російські. А ми думали, що це від наших”, – згадує Марія.

Та іншого виходу не було, адже їжі більше не залишилось.

Місцеву голову скоріш за все залякали. Тому цей батюшка фактично взяв керівництво на себе і співпрацював з окупантами.

“Вони з батюшкою показово на камери роблять нібито “добрі справи” для пропаганди. Знаємо, що нашу допомогу від України не пропускали взагалі”, – стверджує жінка.

Росіяни спеціально знімали пропагандистські відео.

“Ми побачили відео, як росіянин у цій церкві розвантажує гуманітарку і розповідає, що ось ми росіяни рятуємо від голоду, бо ціле село кинули українці, коли відступали, мовляв, знищили інфраструктуру. Хоча наших у селі і не було, не було кому відступати”, – розповіла Марія. “Мене аж затрясло, коли я побачила цей брехливий сюжет”.

Давали один пайок на одну родину. Ще й імена записували та адреси, ніби перепис населення. Люди потім боялися брати ті пайки. До нього входив кілограм гречки, трошки вермішелі, одна консерва, кілограм цукру і згущене молоко. Туалетний папір, а жінкам могли давати пачку прокладок.

Наша втеча

“Пішли чутки, що буде коридор. Поїхали на свій страх та ризик, швидкість 30 км, вікна відкриті, всюди написи “діти” і простирадла білі. Так ми три КПП російських проїхали”, – розповідає Світлана.

Інші люди йшли пішки, тисячі людей. До підірваного мосту – останньої позиції росіян. Там працівники “Червоного хреста” допомагали людям перейти по бочках з дерев’яними пелетами. По той бік підбирали українські військові.

Північний захід Київщини сильно постраждав від спроби Росії взяти Київ. Ірпінь, Буча, Гостомель, Ворзель – ці населені пункти майже знищені. А села північніше, як і містечко Іванків, опинились в тилу росіян.

Ми ще почуємо сотні історій від людей, яким вдалося вижити про ці жахливі моменти.

Фото з відкритих джерел

JuliaG

Популярне