Дуже часто зараз можна почути таку фразу: “Нинішні діти сильно зіпсувалися”. Дорослим здається, що діти поводяться погано, не поважають своїх батьків та витворяють те, що хочуть, повністю наплювавши на моральні норми та принципи. Проте ніхто не задумується над тим, що поведінку дітей формує поведінка та слова дорослих. Саме ми впливаємо на те, як наші діти сприймають життя.
Зверніть увагу на дві речі, які діти не можуть пробачити своїм батькам.
1. Порушені обіцянки
Якщо ти не можеш виконати обіцянку, то її краще взагалі не давати. Цю істину батьки вкладають в нашу голову з самого дитинства, проте самі забувають користуватися нею на практиці. Дуже часто ми обіцяємо дітям найрізноманітніші речі, а потім просто відмахуємося від цього.
Один мій знайомий так і не зміг пробачити своєму батькові того, що він ще в першому класі пообіцяв йому піти у похід, але так цього і не зробив. Ще й так гарно розписував: юшку будемо варити, рибу ловити… А коли малий знайомий намагався йому про це нагадати, він просто кричав й постійно говорив, мовляв, і без тебе проблем багато, які походи.
Після закінчення школи він все ж намагався закрити цей гештальт й ще раз запропонував батькові виправити цю ситуацію, а він присоромив його та назвав злопам’ятним. Не давайте дітям обіцянок, які не можете виконати.
2. Нешанобливе ставлення дорослих до своїх дітей
Зараз у моді говорити про те, що діти – це маленькі особистості, думку яких потрібно враховувати, проте на практиці цим керується меншість. Дорослі вважають, що вони набагато мудріша та розумніші, а отже набагато краще приймати рішення за своїх дітей аж до їх повноліття. Часто вони буквально закривають рота своїм чадам й не дозволяють їм зробити зайвий крок.
А скільки людей засуджує хобі своїх дітей? Одна моя знайома зараз є чудовою майстринею. Вона самостійно виготовляє ляльок та продає їх іноземним замовникам. Їй подобалася ця справа з самого дитинства, але батьки завжди повторювали, що це дурниці. Доводилося шити вироби ночами й ретельно ховати їх від батьків. Тато взагалі постійно присоромлював її перед родиною, мовляв, діти його брата нормальні, на економістів вчаться, а його донька дурницями займається.
Вона так і не змогла їм цього пробачити, хоча все ж досягла успіхів в улюбленій справі.
У вашому дитинстві було щось подібне?
