Галина любила свою квартиру, але будиночок з садом у селі не проміняла б ні на що! А він у неї був такий, що хоч на виставку! Двадцять років праці. Невеличкий, чотири сотки землі.
Якось вона запросила туди свою сусідку Анну, що живе на поверх нижче. У неї саду не було.
Та коли потрапила до Галі,то їй аж подих перехопило. Дерева з плодами, овочі ростуть, багато квітів, зелені.
– Така краса! Як шкода, що у мене саду немає! Я б з таким задоволенням садила б все, прополювала, збирала смачні ягоди!
Галина була доброю жінко. Хіба їй шкода клаптика землі?
– Хочеш, можеш теж користуватись моєю ділянкою. Ось тут біля паркану можна облаштувати кілька грядок. І кущі малини посадити, мені якраз саджанці привезуть. Приїжджай і користуйся, ось ключі, ось тут інвентар зберігається, лійки, лопата, граблі.
Думаю, ви вже зрозуміли, що нічим хорошим це не скінчилося. Сусідка спочатку скромно поводилася. А потім почала захоплювати грядки господині, запрошувати в сад ораву своїх родичів: діти, онуки. Дивно якось було б заборонити, мовляв, ти одна тільки можеш приїжджати! І стали їздити всі члени сім’ї сусідки, смажити шашлики, купатися в ставку, гуляти по саду і збирати ягоди з усіх грядок відразу.
Сад Галини перетворився у сад Анни. Так вона всім і говорила:
– Приїжджайте до мого саду, нарвіть ягід з мого саду…
Все так добре починалось, а потім Анна вилізла на голову..
В житті Галини така ситуація ставалась не вперше. Але, як виявилось, життя її нічому не вчить.
Декілька років тому вона пустила до себе в квартиру пожити племінницю. Знімати їй було дорого, а вона саме роботу знайшла у місті, як тут не допомогти?
Мало-помалу племінниця захопила її квартиру.
У ванні годинами лежить, в селі ж такого “добра” не було! Гріх не скористатися!
На дивані лежить. За комп’ютером сидить. Телевізор включає голосно і саме ті передачі, які їй цікаві. І подруги приходять до племінниці. Стало зовсім незрозуміло, чия це квартира вже…
А потім, коли Галина зробила зауваження, образилась, скандал влаштувала, усій родині розповідала, яка тітка Галина не гостинна жінка.. Але з’їхала.
А тут ось знову на ті ж граблі.
Якщо ви дозволили людині чимось користуватись, то ви навіть не помітно для себе передали їй право володіння і розпорядження. Хоч і неофіційно.
Одні люди будуть вдячні і не нахабнітимуть, а інші сприйматимуть дане їм як свою власність.
Так було ще за часів Арістотеля. З цим нічого не вдієш, наш мозок так влаштований! “Моє” – це те, чим я користуюся.
Хіба в поїзді ми не говоримо: “моє купе”, в літаку – “моє місце”, в готелі – “наш номер”. Ми чудово знаємо, що це нам не належить. Але ми ж користуємося. Значить – наше.
Саме тому потрібно бут дуже обачним, коли дозволяєте чужим людям користуватися своїми речами.
А ви часто дозволяєте чужим людям користуватись вашими речами?
Фото з вільних джерел
