Мені тоді тільки виповнилося 18 років, коли вийшла заміж за Сергія. Ми довго зустрічалися, я чекала його з армії. А він наступного дня одразу зробив пропозицію! Після весілля переїхала жити до нього. Велика трикімнатна квартира, хороший район. З нами ще мешкала його мама, пані Галина Петрівна. Вона мене часто називала “донечко”, однак, це дуже дратувало. Ну не могла я назвати її у відповідь “мамо”. Тим паче, дотримуюся правила, що моя мама – це мама, а пані Галина – свекруха.
Як тільки я перевезла всі свої речі, одразу ж вирішила встановити свої правила у домі: всі домашні обов’язки ми повинні розділити навпіл із чоловіком. Це стосувалося прибирання, приготування їжі та навіть прання. А як там має жити свекруха мене не сильно хвилювало.
З самого початку все працювало дуже навіть добре, але потім чоловік влаштувався на роботу. Він повертався додому надзвичайно втомленим і просто не міг виконувати всі хатні справи. А я просто не могла самостійно з усім справлятися, то за прання забула, то прибрати не встигла, то пиріг не вийшов зовсім, хоча робила все за рецептом. Саме тоді, моя свекруха непомітно і без зайвих слів почала допомагати.
Я виправдовувала це тим, що їй після роботи все одно немає чим зайнятися, а ми молоді, нам хочеться ще погуляти, піти у кіно і просто побути вдвох. Так я і “здалась” свекрусі.
Галина Петрівна постійно повторювала, що ми ще зовсім молоді і нам треба продовжувати вчитися. Я вирішила послухати її і вступила до університету. Свекруха у всьому мене підтримувала і її допомога мені сильно знадобилася, оскільки працювала вона у бібліотеці.
За роки мого навчання ми з нею сильно зблизилися, адже часто розмовляли на важливі та надзвичайно цікаві теми, поки готували вечерю, або просто займалися хатніми справами. З рідною матір’ю я почала спілкуватися рідше, адже приїжджала вона надзвичайно рідко. А нову сукню чи книгу я перш за все бігла показувати свекрусі.
Коли я навчалася на останньому курсі, у нас з чоловіком народився син. Але академвідпустку я не брала, тому що свекруха пішла на пенсію і запевнила, що сама зможе доглядати за онуком. Без зайвих дорікань і скарг, вона тримала всю нашу сім’ю у своїх руках.
Ми з чоловіком стрімко будували кар’єру, а Галина Петрівна всі свої сили віддавала нашому синові. З часом, вона почала дуже втомлюватися, адже дитина це завжди не просто, але ми з чоловіком цього просто не бачили. А може просто не хотіли…
Потім, вона пішла з життя, так само спокійно і покірно. Для мене це було справжнім горем та несподіванкою. Свекруха ніколи не скаржилася на самопочуття і проблеми зі здоров’ям. Вона просто жила заради нас.
Декілька днів тому син Петрик познайомив з Іринкою, його дівчина. Здається, що ця зустріч була не випадкова та скоро запросять нас на весілля. Хочу бути для молодої невістки такою ж чудовою свекрухою, як пані Галина. Адже готова до неї ставитися добре та любити, немов це рідна донька. Вдячна долі за таку чудову жінку у моєму житті, як Галина Петрівна.
А які у вас стосунки у родині?
