Знаєте, часом довгоочікуваний приїзд батьків перетворюється на суцільні клопоти. Хоча попередньо ви планували провести час із дорогою серцю людиною. Куди ж раптом вивітрюється вся радість довгожданої зустрічі? І ні, йдеться зовсім не про втрату інтересу одне до одного. Скоріш про відсутність спільної мови та розуміння. Часом батькам важко збагнути, що їхні діти уже давно не та малеча, до якої вони звикли. Це дорослі люди, що приймають власні рішення й мають свою голову на плечах.
Тож, коли дітки виростають і догляду тепер потребують батьки, уся психологічна модель “батько-дитина” набуває нових барв. Усе, так би мовити, перевертається з ніг на голову і видається нам дуже чужим. Ми ж не звикли, що батьки потребують любові. Вони її нам зазвичай тільки давали. У таку ж пастку потрапила і наша героїня, яка поділилася власною історією взаємин із матір’ю.
“Поділитися цією історією я не маю з ким. Тому пишу вам. Викладаю все, як є. Поради не прошу, бо, напевне, вона тут буде зайвою. Просто хочеться виговоритись. Може, хоча б тоді на душі трохи легше стане.
Йтиметься про мою матір. Пів року тому я забрала її до своєї квартири. Я зі своєю сім’єю, а це чоловік і двоє дітей, живу у трикімнатній квартирі. За неї, до речі, ми досі виплачуємо кредит. Ось така дорога це розкіш. Заробляємо не мало і не багато. Якраз вистачає. Але зауважу, що живемо ми в столиці. А ціни тут кусаються. Моїй неньці скоро 70 виповниться. За нею потрібен догляд. Їздити постійно в село нам не дуже зручно, тож вирішили забрати її до себе. Думали, усім так буде краще.
Спочатку, ясна річ, чоловік був проти. Не горіли бажанням бачити бабусю і діти. Я й сама розуміла, що жити з людиною похилого віку не так легко. Але це моя мама. Що я могла вдіяти? Не кинути ж її саму. Колись за нею доглядала сусідка, але й та вже не у юному віці, щоб все встигати. Так до нас і переїхала моя матір.
Зараз розповім про неї, щоб ви могли уявити собі цю жінку. Хоч їй і перевалив уже не перший десяток, але вона й надалі залишається дуже енергійною. Ходить з паличкою, але пересуватися їй насправді не так важко. Водночас це доросла особа, яка має свою чітку позицію. У моєї мами на все є своя думка. Навіть живе з відповідним режимом: прокидається рано, лягає із заходом сонця. Дивується, чому таких порядків немає у нас.
У мого чоловіка ще хоч якийсь режим є. Він працює в офісі, тому прокидається рано, снідає і йде на роботу. Я ж заробляю з дому. Сиджу за ноутбуком і роблю свою роботу. Так, це цілком реально. Чим здивуєш у сучасному світі? Але мою маму це шокувало. Вона таке заробітком не вважає.
Відтоді, напевне, і змінилося ставлення неньки до мене. І тепер я постійно звітуюся їй про все, що роблю, хоча у мене самої вже давно п’ятий десяток на носі. І за домом та сім’єю мене тепер вчать доглядати правильно: вазони поливати в один час, у правильному порядку прибирати кімнати, готувати їжу за розкладом. Мене це невчасне виховання почало сильно дратувати.
Ми з мамою, до слова, однієї комплекції. Себто розмір одягу однаковий. Тому у мене зараз немає свого одягу, прикрас чи парфумів. У нас тепер усе спільне. З її боку спільне, а зі свого я заперечити просто не можу. Не буду ж у власної мами забирати шматок тканини. Інколи й мені хочеться одягнути свою улюблену сукню, але плани доводиться скасовувати, бо в цей час мама десь гуляє в тій же одежині.
Змін зазнало і наше харчування. Мама не їсть те, що їмо ми. Тому було тільки два варіанти: або їсти те, що й вона, або купувати ще один набір продуктів. Спеціально для неї. Усе завжди повинне бути свіжим, чистим і головне – дешевим. Як це все можна було поєднати, я не збагну і досі.
Далі витрати на ліки, діагностику, новий гардероб (я втомилася віддавати свої речі. Довелося купити їй власних).
Під час пандемії все стало ще гірше. Тепер у жіночому царстві був і чоловік. Мій коханий пішов у відпустку своїм коштом. Мої доходи теж стали значно меншими. Зараз у домі всі злі.
Чоловік тільки поглядає на мене скоса, вечорами зникаючи в гаражі. Дивиться так, ніби я можу щось вдіяти. Я через це всім постійно невдоволена. І мама зі своїми повчаннями лізе.
Одного дня ми всі не витримали й у квартирі трапився серйозний скандал.
У пориві гніву я запропонувала мамі робити власні внески до спільного бюджету сім’ї. У неї є пенсія та й не про мої витрати йшлося. Та частина цілком перекривала б її потреби. І нам усім жилося б легше.
Мамі, ясна річ, таке не сподобалося. Вона влаштувала істерику. Обізвала мене безсовісною скнарою, яка вимагає грошей у рідної неньки.
Я із самого початку знала, що нічого з її переїзду до нас не вийде. Про це мені казав і чоловік. Але я не могла вчинити по-іншому. Як любляча донька, забрала матір до власної квартири, а вона зараз заявляє, що я в неї грошей для себе вимагаю. Мовляв, обкрадаю її. Я б ні копійки не попросила за інших умов. Але зараз справді важкі часи. А у мене ж діти. Про них що, забути? Вони також їсти хочуть. А кредит? Він сам себе оплатить?
Матір злиться. Але іти нікуди не збирається. Ми з чоловіком порадилися і вирішили винайняти їй дім за містом. Це було б не так далеко від нас, як її власне помешкання. Хоча я прекрасно знала, що це були мої останні гроші.
Ненька відмовилася.
Зараз ми всі косо поглядаємо одне на одного, навіть не знаючи, як вирішити цю ситуацію. Не думаю, що тут можна щось порадити. Час сам усе покаже.
І справді питання батьків та дітей – дуже складна штука. Тут слід бути дуже обережним. Втім, можливо, наша головна героїня все ж таки спробує поговорити з рідною людиною по душах. Пояснить, що і чому приносить їй дискомфорт, згадає про дітей і невдоволення чоловіка, запропонує декілька варіантів вирішення тієї ситуації, то знайти спільну мову з мамою все ж таки вийде. Усе ж таки жінка також колись була мамою і мала власну сім’ю, тож збагне, про що йдеться.
Будемо щиро в це вірити, а все і справді покаже тільки час.
Чи вважаєте Ви, що діти справді втрачають так багато, беручи опіку над власними батьками? Які стосунки з рідними у Вас?
