Горлав на цілу лікарню, наче сам не свій – інакше б ні за що не позбувся “сюрпризу”, який взяв на руки

Я не міг дочекати того моменту, коли нарешті побачу свою крихітну новонароджену донечку. Ледь впросив командира, аби він відпустив мене бодай на кілька днів з передової до коханої дружини. Страшно їй самій в пологовому. 

Прилетів до лікарні кулею! Бачу — стоїть черга з татусів, які намагаються впросити невблаганних санітарок, аби ті пропустили їх в палати до своїх жінок. Мені пощастило трохи більше, ніж тим бідолахам. В нашому місті тільки лінивий не знав, що я пішов добровольцем, тому пропустили без жодних питань і нарікань. 

Йду коридором, а серце вилітає з грудей! Не віриться, що за якусь мить я побачу свою кровиночку. Заходжу — а там моя Даруся на ліжку сидить. В неї на грудях лежить маленький згорточок.

– Знайомся, любий! Це наша з тобою Наталочка. 

Ще задовго до народження дитини ми обрали для неї ім’я, готувалися до появи первістка дуже відповідально. 

Намилуватися моїми найдорожчими дівчатами вдосталь мені так і не вдалося. Санітарки прогнали… 

З палати не виходив — вилітав на крилах щастя! Несподівано до мене підійшла якась молода дівчина, яка тримала в руках якийсь конвертик з яскравої тканини:

– Перепрошую!

– Так?

– А ви не потримаєте це для мене? Я зав’яжу шнурівки…

– Звісно! 

Мені хотілося допомогти незнайомці, бо вона виглядала дуже нещасною. Натягнула на голову капюшон — ніби намагалася від всіх сховатися.

Але сталося те, чого я очікував найменше… Поки я розгледів, що було в тому конвертику — дівчину наче вітром здуло!

Хотів її догнати, але куди ж, як у мене на руках…. НЕМОВЛЯ!

Зайшов до кімнати санітарок, намагався їм пояснити ситуацію, а вони й чути нічого не хочуть, перебивають мене і тараторять наввипередки:

– Шановний, діти — це найбільше щастя! Двічі подумайте, перш ніж залишати свого малюка в пологовому…

– Та це не моя…..

– Ще раз кажу! Потім, голубчику, все життя шкодуватимеш!

Не хотіли слухати мене по-хорошому, вирішив піти іншим шляхом. Став посеред коридору і репетую, як ненормальний. Нарешті до мене вийшли лікарі, які вже готові були викликати поліцію. 

От я усе й розповів. Вони забрали від мене малюка і перепросили. 

– Куди Ви його?

– Поки у нас побуде, а тоді вже в сиротинець. 

Мені наче хтось в серце ножа встромив. Так шкода стало хлопчика. Як так можна — відмовитися від власної дитини?! Цілий вечір ходив, як причмелений. 

На ранок про все розповів дружині… Одним словом, з пологового будинку виходили вчотирьох: я, Даринка і наші діти – доця Наталочка і синочок Максим. 

Редактори “Цікаво про” зворушені цією історією. Головний герой вчинив, як справжній чоловік, тож тепер у покинутого малюка буде повноцінна любляча сім’я! А хіба для щастя іще щось потрібно?!

Чи наважилися б Ви на такий вчинок?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото ілюстративне

Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector