Грубий. Слабак. Плакса. Летіли йому зі всіх боків образливі прізвиська. Вони були здатні ранити малого ще гірше, ніж стусани від однолітків

Він сидів, тихенько притулившися спиною до турніка, і тихо плакав. Сльози стрімко бігли по щоках, все повилітало з його шкільного портфеля. Грубий. Слабак. Плакса. Летіли йому зі всіх боків образливі прізвиська. Вони були здатні ранити малого ще гірше, ніж стусани від однолітків.

Пенал, атлас, ручка, олівець. А от за щоденник мама точно насварить. Чомусь щоденнику завжди найбільше перепадало. Всі п’ятірки які там стояли, вмить перетворювалися на одну суцільну червону пляму.

Він ніяк не міг зрозуміти, що з ним не так. Чи…розумів, але нічого не міг з цим вдіяти. Захищати він себе не вмів, ось і доводилося йому терпіти. І ненавидіти себе йому теж доводилося. За те, що був таким слабким, грубим, з пухкими щоками. Хочеться припинити це все. Взяти і не прокинутися завтра.

– Рррравв! – раптом кривдники почули сторонній рик, перед ними стояла велика зла собака.

– Рррррр! – і ось малі забіяки, забувши про все на світі, бігли щосили куди ноги ведуть, ховаючись від собаки.

«І навіщо плакати?» – читалося по очах собаки, яка уважно дивилася на хлопчика.

– А… ти ж не будеш ображати мене? Не вкусиш? – хлопчик несміливо простягнув руку до свого чотирилапого заступника, – Ти ж не вкусиш?

Нарешті всі пошарпані підручники та зошити знову опинилися в рюкзаку. Маленький хлопчик та безіменна собака йшли поруч. А потім присіли разом прямісінько біля дому, де жив хлопчик. Обоє мовчали. Лише малий час від часу гладив свого нового чотирилапого друга за вушком.

Батьки не повірили. Вони не хотіли чути про собаку та ще й насварили за брудні зошити. Батько навіть пригрозив, що наступного разу не буде давати йому ніяких кишенькових грошей на обід. Іван не зумів переконати батьків, ну які у нього можуть бути аргументи? Тому хлопчик вирішив мовчати.

Він не буде розповідати про свого друга. Не буде вдома радіти тому, коли бачить свого вірного захисника біля хвіртки школи. Як ось вже цілий місяць всі забіяки обходять його стороною, а шкільний рюкзак тепер завжди пахне столовими котлетами та сосисками.

Мама помітила, що Іван змінився. І мова не йшла зараз про чисті підручники та акуратний портфель, яким більше ніхто не кидався, і зовсім не про сосиски, які Іван непомітно від всіх крав з холодильника. 

Просто одного ранку мама зрозуміла, що Іван якось подорослішав і навіть, здається, схуд. Мама довго дивилася на змарнілі щоки сина, який швиденько збирався до школи. Вона навіть думала відпроситися з роботи та простежити за ним, на цю авантюру підбирала також свого чоловіка. Ось тільки не встигла трошки. Зовсім трохи не встигла. Біда прийшла швидше.

Іван радісно прогулювався зі своїм захисником. Хлопчик жбурляв високо палицю, а чорний пес стрілою злітав над землею – хапав її. Потім весело ніс назад своєму господарю. Один стрибок, другий, п’ятий … І ось замість щирого сміху хлопчика, увірвався різкий вереск коліс, собака встигла відштовхнути малого та врятувати за секунду до удару з капотом машини, яка з’явилася нізвідки.

Собака впала на бік, а палка випала з його зубів…

– Друже! – Іван підбіг до собаки та присів поруч з нею. Підняв акуратно мордочку та поклав собі на ноги.

– Нічого, мій хороший, нічого, потерпи! Потерпи, я зараз, тут недалеко, зараз, потерпи!

Водій тої злощасної машини кинувся на допомогу Івану та завіз їх у ветеринарну клініку.

Батьки хлопчика приїхали через годину. Вони судорожно обіймали Івана та слухали незрозумілі вибачення водія машини. Підбігали до невеличкого віконця, та заглядали в кабінет, де біля собаки стояли люди в зелених халатах і щось чаклували над нею.

Тим часом Іван слізно розповідав про свій рюкзак та те, як його постійно ображати, а ця собака його тоді врятувала, про палицю, яку він кидав свому чотирилапому другу. І про те, що тепер зовсім не боїться ходити по вулиці, тому що гуляти з таким захисником не страшно. І що він нарешті доскочив до верхньої перекладини дворового турніка і навіть два рази підтягнувся під завзятий собачий гавкіт…

– Я тебе прошу, перестань плакати – мама ніжно обійняла Івана.

Через годину в коридорі з’явився ветеринар:

– Операція пройшла досить успішно. Зараз вам потрібно добре за ним доглядати, оскільки період реабілітації займе досить багато часу. Тварині потрібен спокій.

– Він тепер точно не буде жити на вулиці! – тато знизив плечима та подивився на Івана, – Собака буде відновлюватися вдома!

– Ми зараз придбаємо для нього все необхідне. Ось підеш зі мною, Іванку і вибереш все, що тобі подобається.

– Серйозно? А ми лежанку йому купимо, ну і…

– Ну що, зустрічай свого друга, – доктор усміхнено глянув на хлопчика та швидкими кроками забрів назад в операційну.

Вже через декілька хвилин хлопчик гладив свого захисника, приятеля і тепер ще й повноцінного члена сім’ї. Пес продовжував радісно виляти хвостом, тепер на маленького хлопчика дивилася по-справжньому його собака.

А вам сподобалася історія?

Lida
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector