Жінка стояла у довжелезній черзі на касі одного із місцевих супермаркетів, і ледь не втрачала контроль від люті. Єдине, чого вона так хотіла після важкого робочого дня, так це повернутися додому, поїсти і нарешті добряче виспатися. Але ж ні. У життя були власні плани.
У цей же момент на іншому кінці міста якийсь хлопчина випадково переплутав цифри в номері телефону і подзвонив тій самій розлюченій жіночці.
– Алло!- гримнула жінка, бо це невідомого номера їй не вистачало.
З того боку милий дитячий голосочок запитав, чи можна до телефону покликати бабусю.
Жінку це обурило ще більше. Яку бабусю? Де він тут знайшов бабусю? Хіба вона на неї схожа? Якщо не вміє користуватися телефоном, то хай не бере його в руки! Тільки настрій усім псує.
Незнайомці так хотілося закричати в телефоні відлаяти нахабу, але, коли ввічливе дитя знову запитало про бабуню, вона спробувала якнайспокійніше відповісти, що ніякої бабусі не знає. Тут є тільки вона. І, скоріш за все, хлопчина помилився номером.
Втім, малюк наполягав на своєму, не даючи дамі припинити діалог.
Хлопець пояснював, що дзвонив своїй бабці. Цей номер дав йому татко. Перший телефон бабуня загубила і попередній номер більше не є доступним. Після цього їй купили новий мобільний і батько продиктував йому цей набір циферок.
Малюк присягався, що двічі перевіряв набраний номер і ввів усе правильно. Думав, може бабуся вдруге загубила телефон. Але ж ні. Жінка по той бік екрану сказала, що ніхто нічого не губив і це її номер.
А хлопчик продовжував наполягати, що номер цієї жінки – це номер його бабуні.
Що ж, розмова затягнулася, тому треба було розібратися, що там відбувалося. Жінка згадала, що номер дитині дав її тато. Треба шукати тата. Хлопчик сказав, що набирав його кілька разів, але марно. Ніхто не відповідає.
Напевне, чоловік на роботі. У справах? Телефон розрядився?
Гаразд. Якщо не тато, то мама.
Але й до тієї не додзвонишся. Виявилося, що жінка померла вже дуже давно. Тож залишалися тільки два варіанти: тато і бабуся. Але як їх знайти, жінка уявлення не мала.
– А що сталося? Може, почекаєш, доки татко повернеться?
Жінка вже давно вийшла із супермаркету. Злість, як рукою зняло. Тепер її мучила цікавість, як вийшло так, що її номер опинився у чужих людей.
– Я довго чекав. Чесно. Але потім рука сильно боліти почала.
Жінка насторожилася. Спробувала розпитати що сталося. З пояснень зрозуміла, що її співрозмовник поранився і зараз був цілком дезорієнтований.
Вона сіла в машину.
– Куди їхати? Скажи свою адресу.
Але все, що пам’ятав хлопчик – номер квартири і під’їзду.
– Гаразд. Який автобус їде у вашому напрямку?
Дитина назвала цифру і жінка помчала прокладеним маршрутом, тільки згодом збагнувши, що їде додому.
Виявилося, чадо жило у сусідському домі.
Дівчина якнайшвидше прибула на місце, припаркувала авто і кинулася до зазначеної квартири. Там її вже чекав хлопчик з перемотаною рушником рукою.
Жінка не стала давати зайвих запитань, а одразу ж глянула на рану. Поріз був дуже глибоким. Як дитина взагалі стільки трималася і терпіла біль?
Але було видно, що маля дуже налякане та знесилене.
Довго думати не довелося. За освітою гостя була медсестрою, тож розуміла, що важлива кожна хвилина. Вона хутко знайшла в домі ручку та шматок паперу. Написала свій номер і адресу лікарні, куди збиралася відвезти нового знайомого.
Через деякий час вона вже стояла біля операційної, тільки поглядаючи, чи ніхто звідти не вигляне, аби запевнити її, що все гаразд.
Хлопчикові взялися накладати шви. Усе пройшло успішно і згодом він просто міцно спав у своїй палаті.
Слід зауважити, що його нова подруга ні на крок від нього так і не відходила. Це були зовсім нові для неї відчуття. Ця турбота… Така схожа на материнські рефлекси..
Раптом у сімці задзвонив мобільний. Вона відповіла.
Це був батько дитини. Він то кричав, то плакав, просячи пояснити, що відбувається.
Жінка розповіла все, що відбулося за останні кілька хвилин і повідомила, що чекатиме його в лікарню. А із сином усе гаразд.
Коли горе-тато приїхав, то син і досі міцно спав. Він сів пору з рятівницею його дитини й не зронив ні слова. Казати було нічого. вони вже все пояснили одне одному через телефон. Зараз залишалося надіятись, що з дитиною усе буде гаразд.
Через декілька годин малюк почав приходити до тями. Він дуже зрадів, побачивши батька. Тому, переконавшись, що все гаразд, жінка почала збиратися до власного дому. Але врятоване дитя не дало їй цього зробити.
Хлопчик схопив її за руку і попросив залишитися.
Дівчина повагалася, але все ж таки присіла на мить.
Спочатку жінка не могла влитися у чоловічу компанію. Вони говорили про своє, а звучали так, ніби розмовляли невідомою їй мовою. Було так ніяково.
А потім вона звикла до цих двох. Вони виглядали гармонійно. Так поводяться тільки рідні люди. Подібні думки розслабили жінку і з часом вони уже втрьох сміялися над тим, що їм довелося пережити.є
Наступного ранку хлопчину виписали з лікарні й запевнили, що тепер із ним усе буде гаразд. Того ж дня наша героїня і познайомилася зі славнозвісною бабусею, у ролі якої була минулої ночі. Старенька плакала, обіймала онука та незнайомку. Просила у них вибачення. Казала, що й гадки мати не могла, як все обернеться.
Онук того не слухав. Він все одно любив власну бабуню і тулився до неї, як тільки випадала така нагода. Тоді рятівниця і розпрощалася з новими знайомими. Вони пообіцяли дзвонити одне одному чи то із вдячності, чи з поваги.
Спочатку дівчина не взяла це до уваги. А потім впіймала себе на думці, що їй так хотілося ще раз почути голос батька врятованої дитини. І чому б це? Ні, він не зобов’язаний їй дзвонити. І що, що вона синові його допомогла? Це ні до чого не могло призвести. Але, якби він таки запросив її на каву, то жінка довго відмовлялася б. Казала б, що вона дуже зайнята.. Вдавала б заклопотану лікарку, у якої так багато пацієнтів, що й на чашку кави годі вирватися. А потім таки погодилася б. Що? Не Любить каву? І що… Тоді на чай. А на який? Із цукром? Ну, вона любила всі різновиди чаю…
Стоп.
Чому вона взагалі це все уявляє?
Але, якби запросив таки, то вона одягла б свою найкращу сукню. Так, оту, що вже кілька років висить у гардеробі. Цікаво, а вона у неї влізе? Може, на дієту сісти?
Ну все, годі думати про того чоловіка.
Слід нагадати, що вони були сусідами. Жили в одному дворі, то і ймовірність перетнутися була великою. Тепер жінка все частіше почала ходити пішки, аби тільки натрапити на парубка.
І одного дня їй таки вдалося.
Вона ще здалеку помітила його впевнену ходу. Але розчаровувало те, що йшов, міцно стискаючи руку іншої дами.
Жінка сповільнила крок. Хотілося втекти. Її поглинули дивні відчуття. Але було б кумедно, якби за кілька кроків від знайомого, вона просто розвернулася і почала тікати. Та ні. Потрібно триматися.
– Ох, привіт. – він все-таки помітив її.
– Привіт.- натягла посмішку жінка.
Чоловік розпитав, як у неї справи, а тоді відрекомендував свою наречену. Так, він пам’ятав, що подруга зробила для його сім’ї. Втім, як вона й здогадувалася, це ні до чого його не зобов’язувало.
– Гарно дня!- гукнув він їй.
– Тобі також.- попрощалася дівчина і, сунувши тремтячі руки в кишеню, покрокувала далі.
Як жаль… Як жаль…
Чи мав чоловік вчинити по-іншому?
Як саме?
А Ви знаєте історії про нерозділене кохання?
