«Хлопці на фронті, а ти постиш фото з моря»: що не варто виставляти в соцмережі

Усі ми звикли ділитися деталями свого особистого життя з друзями, рідними, знайомими через різні соціальні мережі. Хочеш дізнатися щось про людину – просто знайди її в інстаграмі. 

Але 24 лютого наше життя докорінно змінилося. Кожного дня за незалежність нашої рідної землі гинуть тисячі українців. 

Деяким містам пощастило більше, деяким – менше. На Заході країни зараз досить спокійно, тож люди продовжують жити своїм звичайним життям. 

Багатьом українцям вдалося втекти з гарячих точок закордон, де їх прийняли гостинні європейці. 

“Провина вцілілого” дає про себе знати. Людям, які перебувають у відносній безпеці складно дозволити собі радощі, а навіть якщо це й трапляється – сором накриває з головою. 

То як віднайти золоту середину?

Ми повинні усвідомити, що позитивні емоції – це ресурс, який допомагає людині пройти всі випробування, які випали на її долю. Без щоденних радощів, приємних моментів людина швидко перетворюється на робота, який не подає жодних ознак життя. 

Пригадайте собі про ті речі, які до війни приносили Вам задоволення. Вчіться наново насолоджуватися музикою, танцями, кіно, боріться з думками про те, що це неправильно і недоречно в сучасних реаліях. 

Якщо вам складно адаптуватися до більш спокійного життя, ви не можете впоратися зі злістю, агресією чи тривогою, тоді Вам варто звернутися до психотерапевта. 

Як вести соціальні мережі під час війни?

Обережність, обережність і ще раз обережність – ось основний принцип, яким ви маєте керуватися при публікуванні нових світлин, відео чи історій. 

Потрібно володіти неабияким талантом і особливою тактовністю, аби вдало підбирати контент, який не буде ранити почуття тих, хто бачив на власні очі усі жахіття війни. 

“Не можна поводитися так, ніби в країні нічого не відбувається, не можна жити так, як до 24 лютого! Це нечесно! Це блюзнірство”, – такі коментарі під світлинами користувачів, яких війна не зачепила, не рідкість в соцмережах. 

Якщо Вам хочеться поділитися з аудиторією якимось моментом зі свого життя – подумайте спершу, наскільки це буде доцільним в контексті подій, що трапилися за останній період в Україні, з огляду на те, чи достатньо чітко і прозоро ви висвітлюєте в мережі своє ставлення до тероризму рф, чи долучаєтеся до волонтерських ініціатив тощо. 

В усьому має бути баланс: ось тут я доначу на ЗСУ, плету сітки, коли це необхідно, а завтра розслаблюся в кафешці за чашкою смачного какао. 

Як бути комусь опорою, а не суддею?

Українці зараз на тому етапі, коли починають звинувачувати себе і когось, за що тільки можна. Ти закордоном? Автоматично отримуєш від суспільства статус зрадника. Ти жінка, яка залишилася в небезпечній зоні разом з дітьми? Вітаю! Ти жахлива мати…

Список можна продовжувати без кінця-краю. 

Та хто ми такі, щоб судити когось? Раптом людина, яка насолоджується шматком піци в зеленому і затишному парку Львова, ще вчора сиділа в сирому підвалі, гадаючи, чи настане для неї завтрашній день….

Не можемо цього знати, то чого ж беремося одразу виносити свої вердикти?

 

Війна колись закінчиться, а що далі?

Не маємо права повністю відмовитися від життя, бо колись жахливим подіям в Україні настане кінець. Що тоді? Як будемо жити, якщо забудемо, як воно?

Людина, яка постійно страждає під час війни, не зможе щиро радіти перемозі. Чиєсь випадкове фото на природі може нагадати такій особі, що життя триває. Тож є сенс наповнювати його чимось гарним. 

Підсумовуючи скажу: право радіти в українців ніхто не забирав. Чи показувати радість — кожен вирішуватиме для себе. Але в такому разі треба бути готовим до негативу та діалогів, адже не всі можуть впоратися з осудом.

На тих, хто всі сили вкладає в те, щоб облити Вас брудом за одну щиру посмішку, сердитися не варто. Варто усвідомити, що такі люди або загалом схильні до критики, або ж собі не дозволяють відпочити. А ви, які наважились, зачепили цю потребу, що давно не задовольнялась. Тож дозвольте собі радість і відпочинок за можливості. У кожного з нас крім війни, втрат, страшних подій має бути джерело відновлення в житті.

А як же інакше? Ми повинні мати ресурс, аби зустрічати наших захисників з перемогою!

Як вважаєте Ви? Чи дозволяєте собі радіти?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Поділіться з друзями

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector