Я поверталася з міста до села автобусом. Була трохи засмученою, бо на базарі не вдалося продати нічого, окрім однієї пляшки молока. Правильно, в такий мороз добрий господар і собаку з дому не вижене.
Дорога була довгою, тож я зайняла місце біля вікна, закрила очі і пригадувала собі обличчя мамусі. Минуло вже кілька місяців після її смерті, а я й досі не можу її відпустити. Мені постійно видається, що вона досі жива. Я забігаю в її кімнату, очікуючи побачити її добрі очі, в яких я завжди знаходила заспокоєння навіть у найважчі моменти життя.
Без неї мені було важко у всіх значеннях цього слова. Хоч мама була вже старенькою, але ніколи не сиділа, склавши руки. До останнього подиху хотіла бути корисною у власному домі. Звісно, вона звикла важко працювати. Їй довелося виховувати мене самій. Батько помер, коли мені ще й 5 років не виповнилося. Навіть не уявляю, наскільки їй було важко.
Не лише я дуже сумувала за мамою, але й мої діти. Вони постійно залишалися з бабусею, коли ми з чоловіком їхали до міста на роботу. Я довіряла їй набагато більше, ніж самій собі, тож знала, що мої синочки у найбільш надійних руках у світі. Тепер я навіть не знала, як давати собі раду з 2 дітьми, роботою і побутом.
Одного вечора, коли я впала на ліжко геть знесилена, мені наснилася мама. Вона була такою радісною, такою щасливою. Кружляла ромашковим полем, наче маленька дівчинка. Я намагалася її наздогнати, хотіла обійняти з усіх сил, але мені ніяк не вдавалося це зробити. Коли я почала кликати її, вона, врешті-решт, поглянула на мене, посміхнулася і помахала мені рукою.
Після тієї ночі я не могла припинити думати про той сон. Невже мама назавжди зі мною попрощалася, невже більше ніколи не навідається до мене в гості. Я не хотіла в це вірити.
Нарешті автобус зупинився. Я взяла важкі сумки і пошкандибала додому. Ще з вулиці почула апетитний запах борщу.
Заходжу до хати, а там мій чоловік швидше повернувся з роботи і приготував для мене й дітей святкову вечерю.
– На честь чого у нас таке застілля? – радісно спитала я.
– Віро, ти не повіриш! Мені дали підвищення! Тепер я отримуватиму вдвічі більше грошей, і тобі не доведеться щодня стирчати на базарі у такий холод. Життя налагоджується! – вигукнув чоловік і закружляв мене у своїх обіймах.
За кілька хвилин я наминала смачний гарячий борщ. Коли чоловік сказав мені, що наказ про його підвищення керівництво підписало ще в середу, я допетрала, що саме у ніч перед цим днем мені наснилася мама.
Тоді я зрозуміла, що вона хотіла мені сказати у сні. Мені пора її відпустити, не тримати своїми постійними спогадами і прагненням повернути час назад. Вона тепер на небі, але я відчуватиму її присутність і підтримку до самої смерті.
Чи вірите ви у віщі сни?
