Майже рік тому я розлучилася зі своїм чоловіком. Тоді мені здавалося, що у нас все чудово, але одного вечора Владислав прийшов додому та почав збирати свої речі. Він навіть нічого не пояснив, просто сказав, що зустрів іншу дівчину та йде від мене. Мовляв, насправді ніколи не кохав мене і тільки удавав всі ті почуття.
Його не стримало навіть те, що на той момент я була в декреті і просто не могла працювати. Грошей було мало і вижити з трьома дітьми на них було просто нереально. Старша донька вже ходила у садок, а ось молодшому було всього півтора рочка.
Грошима не було кому допомогти. Мама на пенсії, а сестра взагалі в іншому місті живе.
– Нічого страшного, виживеш! Квартира твоя, ніхто її забирати не буде. Та й аліменти він тобі платить і без виконавчого листа. Могла б “дякую” сказати – сказала мені свекруха.
Дійсно, чоловік платив мені 5 тисяч – четверту частину офіційної зарплати. Хоч особливо це нам ніяк не допомагало. З цими проблемами ми зовсім забули подати заяву на розлучення. Я всіляко намагалася заробити грошей, аби сім’ю прогодувати, не до судів мені тоді було.
Свекруха приходила до нас раз на місяць, аби з малими побавитися. З донькою гуляла, а меншого трохи говорити вчила. Іноді навіть фрукти приносила. А ось чоловік мій до дітей не приходив взагалі. Сказав, що тепер, це вже не його сім’я, у нього є інша.
Так я промучилася рік, а потім все ж вмовила директора дитячого садочку взяти мого сина у наймолодшу групу. З того часу, мені стало набагато простіше. Я влаштувалася на нормальну роботу і стала заробляти набагато більше.
– У Влада скоро дитинка буде! Давай, швидше подавай на розлучення. Я не хочу, аби мій молодшенький онук байстрюком народився ! – весело сказала свекруха у слухавку телефона.
Я так зрозуміла, коханка чоловіка була вагітна, десь на 8 тижні. Я не довго думала і швидко подала заяву на розірвання шлюбу.
Минув тиждень і мій чоловік потрапив у страшну аварію. Він завжди любив швидкість і адреналін, тому я зовсім не здивувалася, що з ним таке трапилося. Автомобіль ми купували разом, у шлюбі. Звичайно, його вже ніяк не відремонтуєш, але мене засмучувало не це. Шкода було чоловіка та свекруху. Як не крути, а все ж рідні люди. Але мого співчуття свекрусі було мало. Одного разу вона мені подзвонила і сказала:
– Ти повинна забрати його до себе і доглядати за ним.
– А чого це я повинна? Ми з ним давно розійшлися!
– Офіційно ти йому ще дружина. Розлучення не було. А отже, доглядати за ним повинна саме ти, – повідомила мені свекруха. – Вчора дзвонила його жінка, сказала, що більше нічого спільного з інвалідом мати не хоче. Аборт навіть зробила. А ти ще дружина, тому повинна йому допомогти.
Дійсно, розлучення нам поки не дали, оскільки відповідач був у лікарні у важкому стані.
– Слухайте, я йому вже не дружина рівно з того моменту, як він покинув мене і моїх дітей. Вибачте, але за рік він навіть не спробував з дітьми зустрітися. Сказав, що у нього нова сім’я, то нехай ця сім’я тепер за ним і доглядає. А з розлученням я розберуся. Та і у нього мати рідна є. Ви ж так за синочка переживаєте, от і піклуйтеся про нього.
– Хочеш, щоб я за ним горшки виносила? – обурилася свекруха. – Я цю місію виконала багато років тому, тепер це обов’язок дружини. Яка ж ти все-таки невдячна. Серця у тебе немає! Не переживай, я обов’язково дітям твоїм розкажу, що ти батька-інваліда кинула!
Тобто тепер, його кинула я, а не він мене рік тому.
Свекруха все ж забрала його до себе. Звичайно, він ще у поганому стані, але лікарі кажуть, що він швидко поправляється. До речі, розлучення я все-таки отримала.
А зараз свекруха ходить по всьому місту і розповідає, яка ж я погана дружина, кинула її синочка у важкий момент.
– Як тільки мій син в аварію потрапив, вона хвостиком махнула і кинула його напризволяще. А коли здоровий був і гроші платив, то був потрібен. Пропащі зараз жінки пішли!
Розповіла про цю історію своїм подругам та родичам. Тепер всі на мене дивляться косо та перешіптуються за спиною. Шкода, що ніхто не хоче мене послухати, адже я така погана, а свекруха біла та пухнаста. Адже та не розповіла про те, що Влад покинув мене з дітьми та рік часу до них не приходив! Найгірше, що мої малюки страждають від тих пліток. Я вже виставила квартиру на продаж, адже не хочу більше жити з такими людьми в одному місті. Хочу переїхати до сестри, вона вже давно пропонувала повернутися у рідну домівку.
А ви б змогли дати чоловікові другий шанс та піклуватися про нього у такій скрутній ситуації?
