Днями я їхала у вагоні поїзда і побачила таку картину: незадоволена пасажирка докоряла матері з неспокійним немовлям
Взагалі після тривалого досвіду переміщення у цьому виді транспорту я можу поділити людей за ставленням до попутників з дітьми на кілька категорій: перші – одразу невдоволено зітхають і показують своє обурення; другі (їх більшість) – ввічливо демонструються розуміння і вдають, що все гаразд; треті (меншість) – такі ж мами з дітьми, які кидають співчутливі погляди; четверті – усміхнені іноземці, які радіють малечі і намагаються бути дружелюбними (хоча не всім батькам подобається їхня надмірна увага і бажання сфотографуватися з дітьми чи погратися з ними).
Власне під час останньої подорожі в поїзді я зустріла яскраву представницю першого типу.
У нашому вагоні сиділа матір із немовлям, якому на вигляд було 9-10 місяців. У цьому віці з дітьми не легко, адже вони ще не навчилися самостійно пересуватися, але надмірна цікавість змушує їх постійно всюди повзати і досліджувати навколишній світ. Як тільки мама починає щось забороняти, то починаються сльози й плач.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Напевно і ця жінка на щось сказала своє “ні”, а дитина відреагувала істерикою. Жодні методи заспокоювання не допомагали.
Поруч сиділа пасажирка, яка одразу ж вирішила показати і своє невдоволення. Вона кидала докірливі погляди й закочувала очі, а зрештою сказала:
– Ви збираєтеся вгамувати свою крикливу дитину?
Матір увесь цей час лише тим і займалася, що колисала сина і намагалася відвернути його увагу іграшками. Після зауваження пасажирки вона встала зі свого місця і попрямувала в тамбур. Звідти продовжували лунати крики.
Обурена пасажирка каже до своєї сусідки:
– Яка невихованість!
Однак та ніяк не відреагувала на коментар жінки. Мабуть, вона не поділяла думку співбесідниці. Та жінка не вгавала, тому в пошуку однодумців звернулася до пасажирів, які сиділи навпроти.
Останню фразу почув увесь вагон:
– Спочатку народжуються, а потім вештаються де попало! Потрібно наперед думати і вибирати: подорожі або материнство.
Потім матір з дитиною повернулася на своє місце, а досі розлючена пасажирка заявила:
– Тепер ви зрозуміли, що не треба народжувати, якщо хочете подорожувати?!
А як ви вважаєте, чи можуть батьки подорожувати з дітьми? Якою є ваша реакція на таких попутників?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
