Той день, коли син вперше привів до хати Зоряну — ніколи не забуду.
– Мамо, знайомся! Це моя наречена!
Я аж за серце схопилася. Про ту дівку в нашому містечку легенди ходили. З кавалерами довше місяця не ходила. Тільки справа була не в тому, що Зоряні до них любові не вистачало — то в хлопців грошей на любов такої фіфи бракувало.
Хто її навчив так в чужі гаманці заглядати — поняття зеленого не маю. Батьки у неї хороші і добрі люди, заробляють собі на життя чесною і важкою працею. Не бідують, але й грошима не розкидаються.
Новоспечена невістка добре бачила, що я не задоволена вибором сина, тому з гордо піднятою головою заявила:
– Маріє Остапівно, ви певне наслухалися легенд про мою репутацію? Повірте, люди злі. Заздрять моїй красоті, моєму розуму — от і плетуть байки, щоб веселіше жити було.
Махнула головою, навіть не знала, що маю казати.
– Ну, проти свого сина я точно не піду! Що собі вибере — те і матиме.
Відгуляли весілля. Я молила Бога, щоб в мого сина із Зоряною все склалося. Спершу все було просто чудово. Мені навіть трохи соромно було за те, що я так погано думала про свою невістку.
Але після народження онучки дівчина себе проявила:
– Чим збираєтеся за онучку нам платити?
– Не зрозуміла…
– Я вам онучку подарувала? Подарувала! Тепер вам треба чимось мені віддячити. Наприклад, квартирою! Скільки ми з Олегом ще по орендованих будемо мотатися?
Звісно, у мене були деякі заощадження, але на квартиру цього б точно не вистачило. Добре, що свати теж наскладали непогану суму. Копійка до копійки і за Божою поміччю купили дітям двокімнатну квартирку.
Думала, хоч тепер невістка від мене відчепиться, але де ж там! То нову коляску онучці купіть, то на посудомийку пару гривень позичте! Це вже ні в які рамки не лізло! Я чим могла, помагала, але моя пенсія не гумова!
Я щиро вірила, що невістка тільки до мене така вимоглива, але потім глянула на сиву голівоньку свого сина і зрозуміла, що це не так. За 5 років сімейного життя довела його до ручки. Не здивувалася зовсім, коли він рік тому не витримав і подав заяву на розлучення.
Тепер зустрічається собі з якоюсь жінкою. Таким щасливим я його вже дуже давно не бачила. Та й навіть мені легше стало після того, як він кинув Зоряну.
Єдине, що змушує нас обох тепер з нею спілкуватися — маленька Юля. Хіба онучка винна в тому, що її матір така погана людина?
Як не намагалася налагодити з нею стосунки — все марно. Та гадюка добряче налаштувала дівчинку проти мене і рідного тата.
Ще й умову нам висунула:
– Хочете спілкуватися з онучкою — платіть гроші! За кожен візит маєте покласти мені в кишеню 200 гривень. А всі ці ваші іграшки, курточки, шапочки – Юльці не здалися. Я сама купую їй все, що треба.
Спочатку так і робила. Давала малій гроші, коли навідувалася до неї в гості, а потім донька мене напоумила купити дитині весняну курточку.
Принесла Юленьці подарунок, а вона навіть на нього не глянула.
– Бачите, що ви наробили?! Дитині вже 7 рік пішов, а рідна бабуся досі не знає, які в єдиної онучечки смаки! Я ж вам казала, крім грошей, нічого мені до хати не тягти!
В той момент мені так прикро стало — я ж старалася, хотіла Юлі догодити, а он як воно все обернулося.
Мала росте такою ж невдячною егоїсткою, як і її матір. Недарма кажуть: “Яблучко від яблуньки…”
Більше ні копійки Зоряні не дам. Захоче онучка мене бачити — і задарма до хати впустять, а ні, то ні!
Я все, що могла, зробила. Моя совість чиста. Мені, принаймні, хочеться в це вірити…
Як би ви вчинили на місці пані Марії?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
