За 19 років служби прикордонник Олександр пережив буквально все. Розпочався його шлях з Донецької та Луганської областей, де зона АТО загартувала військову міць. Фінальною точкою на цьому напрямку став вихід з оточення біля Дебальцевого. Потім розпочалась активна робота на півночі: напередодні повномасштабного вторгнення він брав участь у посиленні українсько-білоруського кордону.
Коли зрозумів, що війна близько, перевівся в Донецький прикордонний загін. А от повномасштабне вторгнення наздогнало його в Маріуполі.
Найважчою точкою на цьому напрямку був захист Азовсталі. Саме там Олександр дістав поранення, після якого подумки попрощався з ногою.
– Я дуже боявся, що ногу ампутують. Безліч уламків роздробили гомілку та стопу, але, завдяки нашим лікарям та моєму везінню, нога потроху заживала.
Але і це не кінець його важкого шляху: Олександра з побратимами взяли в полон та направили до Оленівки. Почались шість місяців нескінченного очікування свободи.
“Аби хоч якось триматись, у полоні ми говорили про сім’ї, дітей, подорожі та їжу. Страви були жахливими, а порції – малими. Тому хлопці розповідали один одному рецепти, уявляючи шматки м’яса, свіжі фрукти та запашний хліб:
– Сань, а розкажи про рібай!
– Ну, слухай: м’ясо для стейка ні в якому випадку не можна відбивати…
“Усе, що гріло серце вдома, тут було недосяжним. Тому мрії та фантазії рятували нас від депресій, – розповідає Олександр. – Завдяки цьому я зміг вижити та не зламатись. Я вірив, що повернусь додому…і повернувся”. Боєць пройшов реабілітацію та знову поспішив у стрій: проводить навчання для військових, які зовсім скоро стануть на захист наших кордонів. Головний напрямок, за яким навчає Олександр — тактична медицина.
«У мене є мрія – хочу повернутись до Маріуполя, як переможець. Там у мене були друзі, побратими та проміжок часу, який я ніколи не забуду. У полоні досі залишаються люди, про яких я пам’ятаю та за яких дуже хвилююсь. Там – частинка моєї душі».
Наснаги тобі, воїне! І нехай мрії збуваються!
