– Скажи мені, будь ласка, скільки я ще маю це терпіти? Тобі все мало і мало пити? Ти хочеш, щоб я подала на розлучення? – скаржилась Олена.
– Ой, та подавай і роби, що хочеш! Теж мені погрожувати вона збирається – махнув рукою Петро.
– Що думаєш не подам? Кому такий чоловік взагалі потрібен. Скільки можна терпіти тебе!
– Та чи я тебе зупиняю? А тебе терпіти думаєш легко? Постійні скиглення і дорікання? Давай!
Наступного дня так і сталося. Вони мовчки розлучилися і вирішили продати свій будинок. А самі жили в різних кімнатах наче сусіди, наче не прожили разом 40 років в радості й щасті. Гордість зробила свою справу.
Олена вже була на пенсії, а Олег ще працював і приносив хороші гроші. Одного вечора чоловік за звичкою пішов на кухню вечеряти, але коли глянув на стіл, то пригадав, що нічого не приготував. Тим часом жінка смачно наминала густий борщ. І Олег вирішив ризикнути.
– А не буде для мене миски борщу? – лагідно промовив він.
– А ще з чого? Я тебе годувати не збираюся! Придумав собі! – розлютилася жінка.
– Ну я заплачу за нього! То що? – жінка замислилась і радісно відповіла.
– Ну добре! – все одно що варити на одного чи двох, а гроші зайвими не будуть. Та і ту каструлю сама б не подужала, – але ціна буде, як в ресторані!
– Домовились! Наливай швидко борщ!
Так тривало кілька днів, вони вечеряли разом. говорили й розходились по різних кімнатах. З часом Олег захотів ще й сніданки, а на вихідних і обіди. Жінка раділа з того, бо мала заняття і гроші хороші отримувала.
Якось їй спало на думку відвідати кілька найближчих кафе. Там вона розглядала інтер’єр, дивилася на страви та форму персоналу. Тоді вона захоплена пішла додому, а ввечері, коли чоловік повернувся з роботи, то не повірив своїм очам.
На вікнах були нові білі штори, на столі скатертина і блискучі столові прибори, а поруч ваза зі свіжими квітами. Поруч лежало меню в шкіряній обкладинці. Олег здивовано все розглядав і не помітив, як ввійшла дружина. На ній була гарна сукня, вона зробила ніжний макіяж та зачіску.
– Що бажаєте замовити?
– Ого! Оце ти придумала, Олено! – у чоловіка перехопило погляд від жінки, – давайте найдорожче і келих вина!
– Що? Ти знову за своє? А казав, що гуляти перестав! Я бачу, як перестав! – вибухнула вона.
– Що ти таке кажеш? Знову стару шарманку завела. Я думав з тобою час провести, а не випити й поїсти.
– Та хотіла перевірити тебе, але напевно люди не міняються. І чого мені сидіти з тобою, ніби я інших справ не маю? – жінці раптом стало жаль чоловіка.
Там минали дні. Вони їли разом, розгадували кросворди, читати книжки й грали в доміно. А потім кожен йшов до своєї кімнати. Одного вечора Олег про щось задумався і раптом питав в Олени:
– Слухайте, Олено, чи вам не одиноко зараз?
– Ну інколи буває, а що? Вам, Олеже, теж?
– Так, навіть дуже!
– І що ви пропонуєте робити?
– Хочу запропонувати вам відкрити маленький ресторанчик. Я на початок виділю вам гроші, а там буду приходити й безплатно їсти. Як вам ідея? А ще краще виходьте за мене заміж!
В Олени загорілися очі. Вона не очікувала почути подібне і навіть трохи почервоніла.
– Ну, що я вам скажу, дуже цікава пропозиція. Та спочатку я її гарненько обдумаю – кокетливо відповіла та.
Вони так і залишились жити разом у тому будинку, бо ніхто не дзвонив стосовно оголошення. Помирились і стали знову щасливими.
Як вам такий поворот подій?
