Зараз так модно жаліти бідолах-невісток, що живуть під пильним контролем свекрух.
Кожного разу, читаючи чергову історію, помічаю, що в ній обов’язково є скарги: свекруха лізе в усі, жити не дає, змушує бідного-нещасного чоловіка допомагати. Або зовсім – о, жах: приходить в гості! Не приймає і не любить свекруха невістку.
У мене є пара питань до дружин синів.
1. Чому, йдучи жити в чужий будинок, ви впевнені в тому, що з вас там будуть порошинки здувати і в рот до вас заглядати? Чи ви не в курсі, що в чужий монастир зі своїм статутом не ходять? А ви йдете. Прогинаєте під себе чоловіка і оголошуєте війну всім, хто не слухається.
Будинок свекрухи – не ваша рідна домівка, де вас любили, пестили й плекали. У своєму будинку саме ваша свекруха пестила і плекала свою дитину. А ви, забивши свою голову всякою нісенітницею, нацьковуєте цю дитину на його власну матір.
2. Хто вам сказав, що свекруха особисто вам щось винна? Що це була за людина, покажіть мені її. Свекруха повинна сидіти з онуками, віддати вам свою житлоплощу, поділити полки в своєму холодильнику, дарувати вам подарунки? Чому вона повинна самоусунутися з життя свого сина тільки тому, що у нього з’явилася постійна дівчина у вашій особі?
Мій син якраз з такою дівчиною одружився: навіть не привітається, зате як щось треба – відразу «дай-дай-дай». Я його попереджала: одружується з нею, не бачити йому спадщини. Заповіт на племінника написала. Жодного квадратного метра цій хапузі не залишу. Раз вона свого місця не знає.
Квартиру бідній дівчинці не купили. Вона старалася, навколо сина бігала, підлоги в моїй квартирі мила. Тиждень до весілля залишався, притягла мені свій ноутбук і давати тикати в обличчя варіанти розміну моєї квартири. Я реготала до сліз. Ще в дзеркало сходила подивилася, на всякий випадок, глянула, чи не написано у мене на лобі слово «дура».
Мати у неї не краща. В день весілля підсіла до мене і почалося: «Значить так, свати! Твою квартиру – розміняти, дітям – окрему купити. Тобі якщо грошей не вистачить на однокімнатну – на дачі у нас поживеш!» З весілля мене вигнали за гучну нецензурну лайку в бік мами нареченої. О, яке горе: свекруха відмовилася жити на чужій дачі! Ось це нахабство!
До матері моєї втекли, від свекрухи, котра відмовилася квартиру розмінювати. І давай до її квартири руки тягнути. Невістонька навіть нотаріуса додому запросила, щоб моя мама довіреність на розпорядження своєю квартирою на її ім’я підписала. Я – в маму пішла, вона теж не дурна. Після такої витівки мама їх теж на вихід попросила. Не відразу, а тільки тоді, коли невістонька спочатку у моєї мами гроші вимагати, за виклик нотаріуса заплатити.
Онука ні разу не бачила. Прийшла вона до мене ще вагітна, пузом трясе, реєстрацію просить. І собі, і дитині. Я відмовила. Вона образилася, заявила: поки реєстрації не буде – онука у мене немає. Кому від цього гірше? Мені? Ні.
Вона народила. Онука бачити не можна, а на подарунки, бабуся, грошиків дай. Не даю. Навіщо виходити з образу гадюки-свекрухи? Щоб знову на шию сіли? Ні, дякую: мені того року, що вони у мене прожили, з лишком вистачило.
А чого до свахи не пішли? Вона ж клялася, що заради щастя донечки з себе останню сорочку зніме? Що ж невістка маму свою з її квартири не пожене? Чи тільки у гадюк-свекрух можна нерухомість вимагати?
Як зараз справи йдуть: невістка орендує квартиру з немовлям на руках, в той час як її гадюка-свекруха жирує в поодинці в трикімнатній квартирі. Ні, щоб свою матір до себе забрати і одну з квартир віддати на потреби молодої сім’ї! А ще краще – обидві переписати, але не на сина і внука, а його дружину, для надійності. І плювати їм, що у квартири моєї мами вже є спадкоємець – той самий племінник, наступник мого покійного старшого брата. На все плювати, зате я – погана з усіх боків.
В чому моя провина? Що під жінку сина не прогнулася? В цьому?
