Ліля Василівна готувалася до сну, допила чай та домивала горнятко. Раптом задзвонив телефон.
– Ну і хто ще телефонує так пізно? – подумала жінка.
– Привіт, бабусю! Не хвилюйся, я просто телефоную з не свого номера. Можна мені зараз прийти?
– Так, звичайно приходь! Щось сталося?
– Потім розповім… Все я скоро буду! – внук Олег поклав слухавку.
Бабуся наче застигла на місці. Ця ситуація здалася їй якоюсь підозрілою та сильно насторожувала. Жінка знову поставила чайник на плиту та пішла діставати з холодильника солодощі для внука.
– Може дочці подзвонити? – думала жінка. – Чи краще зачекати, щоб він все розповів… Бо якби це було якоюсь серйозною проблемою, то дочка б сама вже подзвонила.
Дзвінок у двері. На порозі квартири стояв внук та не один. Поруч скромно опустивши голову, була молода худенька дівчина.
– Знайомся, ба, це моя дівчинка Софія. Ми любимо один одного та вирішили одружити. Ти не проти якщо ми сьогодні переночуємо в тебе? – спитав люб’язно Олег.
Ліля Василівна лих кліпала очима в спробі зрозуміти як це та раптово її внук вирішив одружитися.
– Не буду брехати. Я посварився з батьками. Але про це потім. Ми як тільки знайдемо для себе квартиру, то одразу підемо. Просто зараз нам ніде ночувати….розумієш.
– Раз така справа, то залишайтеся. Я чаю наварила, мийте руки та проходьте на кухню. Тільки спати ви будете окремо! Софія зі мною, а ти у другій кімнаті!
Після цих слів дівчина аж почервоніла, а Олег лиш розсміявся та погодився на умову бабці.
Пізніше жінка дала дівчині чистий рушник, нічну сорочку, показала де ванна та розстелила ліжко. Що тут приховувати скромна дівчинка їй одразу сподобалась, видно, що то добра дитина. Коли Софія пішла у ванну Ліля Василівна сіла розмовляти з внуком.
– Розказуй, поки є час…
– Якщо коротко, то ситуація невтішна. Ми з Софією дружимо понад рік. Вона живе з мамою в однокімнатній квартирі. Нещодавно мама завела собі чоловіка. Але це все нічого, якби не їхні постійні сварки. Виявилось, що Софія тепер заважає коханому її мами. Вона вже ночувала то в однієї подруги, то в іншої. Уяви як їй важко, бо рідна мати не на її боці.
А ще вона перевелася на заочне, як я. І пішла на роботу, щоб мати гроші на оренду житла. То вона разом з якимись дівчатами винаймають трикімнатну квартиру у якоїсь бабці. Мати поводить себе ніби вони чужі люди. А Софія дуже добра, ти вже сама побачила.
– Ну зрозуміло. А що тоді сталося між тобою і батьками?
– Все, як завжди. Через інститут. Ти ж знаєш, що я мрію вчитися на іншому факультеті, а вони все ніяк не можуть змиритися. Не хочу я працювати в їхній фірмі, я хочу стати лікарем!
– Батьки хочуть для тебе тільки кращого. Щоб ти був забезпеченим та щасливим.
– Але я не зможу бути щасливим на роботі, яку не люблю. Тим більше я не збираюся ставати таким як вони – людьми, які лиш думають, де отримати вигоду. І що, ти хочеш сказати, що вони безмежно багаті? Аж ніяк!
Тільки проблем нашукали на свої голови й мене ще хочуть у це втягнути. А про Софію навіть чути не хочуть. Батько вже мало не домовився, що я повинен одружитися з дочкою його ділового партнера.
Тільки про ту Алісу й говорять, яка вона гарна та розумна. Яка в неї родина і що вона вже практично закохана в мене. От тільки я знаю, що вона давно зустрічається з іншим, а між нами крім дружби більше нічого не може бути. Вона навіть поїхала з ним в інше місто жити.
Та я не про це. Я вирішив перевестися у медичний. Мене беруть одразу на другий курс. Батьки в курсі, але як завжди проти. А коли побачили Софію, то почали, що я з нею життя не матиму, яка в неї бідна сім’я і навіщо я взагалі зв’язався з нею.
А я впевнений, що в праві вирішувати за себе сам. Мені вже 21, Софії 19. Ми не малі діти, а цілком самостійні. І всього зможемо добитися самі. Батьки он самі недавно були такими, а як тільки в них почало щось вдаватися, то одразу стали панами.
Коли хлопець закінчив свою емоційну розповідь до кухні ввійшла Софія.
– Дякую, вам за все! – промовила дівчина до бабусі. – Ви напевно хочете ще порозмовляти, то я піду спати, щоб вам не заважати.
– Іди доню. На добраніч. І ми скоро підемо. – сказала Ліля Василівна. Потім вона поцілувала внука в маківку і сказала, що вже пізно, і щоб він теж готувався до сну.
Зранку у неї була нелегка розмова з дочкою. Та почала скаржитися і кричати:
– Що з тобою сталося? Ти забула, як сама виходила заміж? Як його батьки не хотіли бачити таку невістку як ти! Як ви обоє втекли хтозна-куди, щоб вас не чіпали.
Чи ти забула скільки тобі тоді було років. Чи може ти вже була багатою? Чому ти сваришся зі сином?
Мені твій Орест теж не подобався, але я жодного кривого слова тобі не сказала, бо поважала твій вибір. Якщо ти б не кохала його, то я б це побачила. Тож ти побач, який твій син закоханий. Навіщо руйнувати його щастя? Я вам цього не дозволю!
Вони дорослі й самі в праві вирішувати, а якщо помиляться, то буде як буде. Хто ж не робив помилок у молодості. Поки ти там бушуєш вони поживуть у мене. Скоро ми підемо Софії весільну сукню обирати, можеш приєднатися.
Після цих слів настала затяжна пауза.
– Мамо… Ти напевно права – Ліля Василівна нарешті почула голос дочки. – Ти права у всьому. Я поговорю з Орестом, він має зрозуміти як ми помилялися. А ти поговори з Олегом, щоб вони поверталися додому.
Нам треба серйозно поговорити, але у спокійних тонах. Та і нехай краще живуть у нас, тут місця більше. Будемо їх підтримувати, а потім та і якусь квартиру купимо. І з батьками Софії треба познайомитись. Ой, скільки всього ще треба зробити!
Дякую, що поговорила зі мною. Тепер все зміниться.
Ліля Василівна поклала слухавку та посміхнулась. Нарешті в родині знову буде взаєморозуміння та підтримка так, як вона вчила.
– Дасть Бог скоро бавитиму правнуків, – подумала собі Ліля Василівна та пішла готувати обід.
А як би ви вчинили на місці батьків Олега?
Фото з відкритих джерел
