Я завжди жила з думкою, що найважливішою для кожної матері є власна дитина. Я гадала, що батьки ладні все віддати задля добробуту своїх дітей. Але моя мама підставила мене в один із найважчих періодів мого життя. Ми обидві знаємо, що вона може допомогти мені, але тільки вдає, що я прошу в неї чогось нереального. І я ніяк не збагну, чому так? Я не можу донести до власної матері те, якою егоїсткою вона стала. У неї ж є обов’язки, які та повинна виконувати.
Річ у тім, що зараз я розлучена. У мене був невдалий шлюб. І зараз я сама із сином на руках. На чоловіка я витратила аж п’ять років свого життя так. Як виявилося, все марно. Він також був людиною зі складним характером. І мені доводилося несолодко. Втім, терпіла, бо вірила, що дитина зможе змінити його ставлення до мене. Але, на жаль, народження сина так нічого й не вирішило.
Колишньому постійно все було не так: то я посуд погано помила, то не так підмела, не те приготувала, не так зробила. Втім, найбільше мене розізлило те, що він вигнав з дому жінку, яка допомагала мені з прибиранням. Сказав, що хатні робітниці нам не потрібні, бо в домі є я. Марно гроші витрачати він не хотів. Тому вирішив з мене зробити безоплатну робочу силу.
Це була вершина прискіпливості, бо навіть гроші на оплату хатньої робітниці йшли не його. Мені їх висилала матір з-за кордону. Вона там на заробітках. І я все сама могла собі дозволити. Так ми пожили з тим чоловіком ще трохи і я вирішила подати на розлучення. Жити я почала у квартирі матері. Забрала із собою сина.
Зараз я не працюю. Не можу знайти нічого хорошого за пристойні гроші. Я кілька разів пробувала офісну роботу, але збагнула, що сидіти за монітором зранку і до вечора за десять тисяч на місяць – це смішно. Така робота варта більших грошей. Ви ціни бачили? А в мене ще син росте. Не одну себе забезпечувати треба. Тому поки що шукаю щось інше.
Згодом про розлучення дізналася мама. Я просила в неї грошей на ремонт у її квартирі. Слід було змінити шпалери, купити нові меблі, полагодити санвузол, зробити натяжні стелі й купити чогось для інтер’єру. Я була впевнена, що мати не пожаліє грошей для власної доньки, але та мені заявила, що вона й сама зі своїм чоловіком-італійцем робить ремонт у їхній оселі. А для мене у неї немає більше ні копійки.
Навіть сто євро на продукти вона мені передати не може. Точніше ми обидві знаємо, що може, але не хоче. Я тільки очі вирячила та рот роззявила. Як це так? Що означає “не можу”? Я розізлилася на матір. Сказала, що ні вона, ні її квартира мені не потрібні. Того ж дня зібрала речі і повернулася до чоловіка.
Втім, він погодився прийняти тільки сина, зачинивши двері дому просто перед моїм носом. І що мені робити?
Зараз у мене майже немає грошей. Один дріб’язок залишився. Я й досі сиджу у домі матері, хоча їй про це нічого не кажу. Взагалі говорити з нею більше не насмілююся. Вона мені точно допомогти не захоче. Чоловікові на мене байдуже. А більше навіть немає в кого просити допомоги.
Так минуло кілька днів і коли в мене цілком закінчилися кошти, я таки набрала матір. Вона тільки порад надавала, нагодувала повчаннями і вимкнула телефон.
Хіба можна так чинити з власними дітьми? Це по-людськи? А як же материнський обов’язок? Що мені робити далі? Я зовсім нічого не розумію.
Як вважаєте, хто в цій історії є справжнім егоїстом?
Яку пораду Ви могли б дати головній героїні?
