Мій старший синочок Михайлик – це “справжній новорічний подарунок”, який подарувала нам доля. Розповім вам історію. Сім років тому, я попросила свого чоловіка піти докупити деякі продукти для новорічного столу, але чоловік повернувся не сам, а з крихітним немовлям в руках.
– Що взагалі відбувається? – я стояла і більше нічого не могла промовити. Юра обережно поклав мені його на руки і одразу вибіг з квартири зі словами: “Приглянь за ним, скоро повернуся та все поясню”.
Перший раз у своєму житті, я тримала таку маленьку дитину на руках, я завжди буду згадувати той момент, як я дивилася на нього з усмішкою, коли він солодко спав.
Через якийсь час повернувся чоловік:
– Його мами я так і не знайшов. Заходжу я в наш під’їзд, і тут помічаю, що стоїть коляска… заглядаю, а там дитинка лежить. В під’їзді темно, я посвітив, більше нікого поруч не було. Постукав нашій сусідці тітці Марії, але вона лише стурбовано поглянула на мене, мовляв, взагалі перший раз його бачить і закрила двері. Я постояв так біля коляски десь 15 хвилин і вирішив занести його до нас, а то в під’їзді холодно…
– Ех Юрка, з тобою завжди трапляються дивні пригоди. Надіюся – це не твоя дитина?
– Звичайно, що ні! І що будемо з ним робити?
Наші думки були перервані дзвінком у двері. Ми чекали лише наших батьків. Першими приїхали свекри. Юлія Антонівна так і застигла з відкритим ротом на порозі квартири.
– Ми чогось не знаємо про вас?
– Це не наш, підкинули, – відповів чоловік – що тепер нам з ним робити?
– Потрібно негайно зателефонувати в поліцію. Ви ж не збираєтеся залишати його?
– А можна його залишити? – тихо запитала я. Юра одразу поглянув на мене і ми обоє зрозуміли, що це наш шанс!
Тоді мені вже було 34 роки, а Юрі нещодавно стукнуло 38. У нас все було, жили заможно: трикімнатна квартира, нова дача, дві машини, але про дітей можна було лише мріяти…
– Ваш чоловік безплідний, – одного разу повідомив лікар після усіх аналізів та обстежень – на організм вплинула колись дитяча хвороба, нічого не вдієш.
Я заревіла прямо в кабінеті.
– Оля, зараз існує велика кількість різних варіантів, можна спробувати усиновити дитину!
– Але це буде нерідний дитина!
– Повірте, з часом стане для вас рідним.
Я з сумом поглянула на лікаря і вийшла з кабінету. Потім знову почалося рутинне життя, різні проблеми, до цієї розмови ми з чоловіком повернулися лише через декілька років, коли вже практично втратили надію на те, що у нас з Юрою буде дитина.
І ось в будинку з’являється малюк, і нехай він чужий, але може це і є наша доля …
Приблизно декілька наступних місяців, ми оформляли всі можливі документи на опіку над синочком, переробили одну кімнату та перетворили її в дитячу. А ще через два роки наважилися взяти з дитячого будинку чарівну дівчинку Даринку.
Тепер у нашому будинку завжди чути веселі дитячі крики та сміх! Не можу зрозуміти, як ми колись жили з чоловіком лише вдвох? Діти – це найкраще, що може трапитися з кожною жінкою!
А ви вірите в чудо?
