Ми з чоловіком народилися в бідних родинах, тому коли вирішили одружитися, про весілля навіть не було мови. На той момент я тільки закінчила школу, а він повернувся з армії. Грошей у нас не було. Обручки нам дісталися від моєї матері. Жити спочатку було ніде, але коли чоловік влаштувався працювати на завод, то нам виділили невелику кімнату в гуртожитку. Нашій радості не було меж.
З дня шлюбу пройшло приблизно два місяці, коли я дізналася, що вагітна. Згодом у нас народився синочок. Я полюбила його всім серцем і приділяла йому усю свою увагу. Чоловік також обожнював нашого хлопчика. Та фінансові негаразди продовжували нас переслідувати.
Коли сину виповнилося 10 місяців, я раптово завагітніла вдруге. Ми зраділи цій новині, але всередині було тривожне відчуття. Щодо наших рідних, то вони не проявили особливого ентузіазму, дізнавшись про ще одного онука. На їхню думку, нам варто було зосередитися на вихованні першого сина і думати про власне житло.
З того часу минуло багато років. Діти виросли. Зараз ми усі разом живемо у великому будинку. Я вдячна своєму чоловікові, який зміг проявити мужність і силу свого характеру в потрібний момент. Якби не його підтримка, то нашої донечки могло б і не бути. Незважаючи на злидні і скрутне матеріальне становище, не можна відмовлятися від Божого подарунку. Можливо, у вас більше не буде можливості народити дитину. Потрібно радіти і берегти дане щастя.
Не завжди варто чекати, коли буде власний дім, гроші, машина тощо. Це може затягнутися настільки, що ви залишитеся самотніми серед своїх розкошів. Не даремно кажуть, якщо Бог дав дитинку, то дасть і на дитинку.
А ви згідні з цією думкою?
