Жінка зібралась в лікарню, щоб провідати свого колегу. Контейнери ще тоді не були такими популярними, тому гарячий домашній суп вона несла в каструльці. А щоб донести ще теплим, замотала каструлю в дитячий комбінезон і спакувала у свою сумку. Варила вона його з турботою, везла в переповненому автобусі.. Бо я ж в тій лікарні такого не дають, а тут все домашнє… І ще тепле.
Майже біля лікарні жінка зустріла ще одну свою колегу, але та лиш поглузувала:
– Ну і нащо йому той суп треба, скажи мені? Він же не остання людина в нас. Йому керівництво і родичі ікри та фруктів поприносили, мабуть, а тут твоя юшка… Він що, самотній дідусь, що ти йому таке зварила? Оце ти мене насмішила!
Жінка так засмутилась… Ці слова могли бути правдою: в компанії він дійсно мав хорошу посаду. Вона навіть зібралась просто піти додому. Але передумала.
І як же вона вгадала! У той день в колеги не було жодної душі: кожен думав, що там і без нього вистачає відвідувачів.
Як подумати, таке часто трапляється. Хтось скаже, що ти будеш зайвим, бо там уже багато людей. Хтось буде переконувати, що твоя турбота нікому не треба. Хтось кричатиме, що ти дарма стараєшся, і твій ще гарячий суп нікому не треба.
Але ж хіба то’ “хтось” може знати напевно?
У таких випадках слухайте тільки своє серце. І якщо воно каже приготувати той курячий суп – приготуйте його. І відвезіть тому, хто його потребує.
У таких випадках робіть як ця жінка, що навіть в мороз відвезла суп, загорнутий в дитячий комбінезон, і допомогла людині почуватись потрібною. А пусті поради від людей, “що краще знають”, просто пропускайте повз вуха. Нехай ніхто не заважає вам робити добро.
А чи зустрічали ви у своєму житті таких “знавців”? Діліться в коментарях.
