31 грудня. Ірина весь день провела на роботі. Навіть сиділа, коли всі колеги розійшлися додому. Хотіла менше роботи мати після Нового року. Сьогодні вона святкуватиме одна. Завчасно приготувала собі салат, гаряче і прикупила ігристого вина.
А могла і з чоловіком. От тільки вони розлучаються. Не змогла жити з ним, зрозуміла, що ніякого майбутнього у них немає і вирішила відпустити. Одній їй було значно краще.
Кілька зупинок автобусом і вона вже навпроти свого будинку. Проходячи повз дитячий майданчик вона помітила старенького чоловіка, що сидів на лавці та тримав рукою невелику ялинку. Їй здалось, що він плаче, але подумала, що відблиск і пішла собі додому.
Вона мріяла надіти свою м’яку піжаму і залізти під ковдру. Пішла в душ, переодяглася і виглянула у вікно. Старий і далі сидів там непорушно. Її це здивувало, адже пройшло більше як пів години.
Іра вже трохи перекусила, подивились новини, але чоловік не йшов з її голови. Вона знову глянула зі свого четвертого поверху і побачила. що нічого не змінилося.
– Він може замерзнути. Піду хоч спитаю чи все добре. – одягнула своє пальто і пішла.
– Перепрошую, ви на когось чекаєте? – спитала вона. – Я помітила, що ви довго тут сидите, може вам потрібна допомога?
– Ні, дитино. Я скоро піду на автобус. Дякую! – витираючи сльози сказав незнайомець.
– Автобуси вже не ходять, за годину Новий рік. Ходімо до мене, хоча б зігрієтесь!
– Ой, та що ти. Як же я піду. Не зручно мені!
– Ходіть! Я наполягаю! І ялинку свою беріть!
– Дякую, дитино!
Ось вони пили чай на кухні, Іра поставила салати, тарілку, виделку. Чоловік довго грів руки й все думав, як почати свою розповідь.
– Я хотів побачити свою дочку. Але вона мене не пробачила і має повне право. Я ж покинув її й матір, ще як вона була малою. Закохався в іншу і нічого не міг зі собою зробити. Хотів якось, щоб мирно з колишньою було, але вона так не змогла. Від аліментів відмовилась і почала дочку проти мене налаштовувати. Я старався до них приходити, то мене ніхто не впускав. Хотів гроші висилати, то вони повертались. З часом я зрозумів, що всі старання марні й вирішив більше їх не тривожити. З другою дружиною ми переїхали в сусіднє місто. Більше дітей у мене не було. Коли ми постаріли, то купили будинок в селі, це дуже близько звідси. Пожили там ще кілька років і дружини не стало. Я тепер зовсім один. І от мені спало на думку провідати дочку. Хтось сказав, що вона досі живе на нашій старій квартирі. Я думав може в неї образа пройшла, але вона мене за поріг не впустила, навіть слухати не хотіла! Мені залишалося тільки розвернутися і піти куди очі бачать. І так я опинився у цьому дворі. Дякую, що впустила мене погрітися! А то б помер на тій лавці. Ну, піду я!
– Ну куди ж ви підете? Скоро опівніч. Заночуєте тут на дивані, а зранку повернетесь додому!
– Раз ти так наполягаєш, то я тебе послухаю. Геть замерз, турбувати тебе не буду. Не почуєш, як я зранку піду. Дякую, дитино! А ти приїжджай до мене в село! Будинок великий, сад, річка близько. Влітку відпочити можна краще ніж на курорті!
– Обов’язково приїду!
Іра добре розуміла, що таке бути самотньою, але вже давно сирота. Їй стало жаль чоловіка і вона пообіцяла собі, що обов’язково провідає його. Так буває, що рідні люди відмовляються, а чужі приймають, як своїх.
А як би вчинили ви?
