Істерики у дітей дуже часто відбувають у непідходящих для цього місцях. Батькам стає незручно, та нічого зробити вони не можуть. Від людей долинають зауваження:
“Заспокойте свою дитину”
“Ви мама чи хто? “
” Ну відволічіть його”.
Чому так відбувається? Що ці істерики означають? Спробуємо розібратись.
Марні сльози. Усі діти кричать. Кричали і моїх троє старших дітей. А от молодший був особливо віртуозний. Його не заспокоює навіть на декілька секунд фраза “Дивись, яка пташка летить”. Хоча зі старшими такий фокус діяв.
За всі роки материнства мене хотіла висадити з маршрутки зі сином лише раз – з молодшим. Я вже й не пам’ятаю, чого була істерика, але пам’ятаю, що надворі був жахливий мороз, а той ходив один раз в годину. Тому інстинкт самозбереження переміг ввічливість і я сіла у нього.
Матвія я не могла відволікти ніяк і нічим. Він прости кричав і все. І чим більше до нього говорили і намагались заспокоїтись, тим більше він кричав.
Єдиний варіант чекати поки він почне плакати. Поплаче і істерику зніме, як рукою. Але так працювало лише вдома, не на публіці.
Такі сльози мають наукове підтвердження. Це людський рефлекс, який проявляється у плачі, коли ми стикаємось з неминучістю. Після них ми примиряємось і відпускаємо біль. Важливо бути поруч з дитиною у такий момент, підтримати її.
Ми всі знаємо стадії прийняття горя: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Всі вони дуже легко прослідковуються в дитячій істериці. У маленької дитини цього “горя” трапляються тридцять разів на день.
Якщо не прожити чотири попередні стадії, то до прийняття можна і не дійти. Тому дайте дитині прочути увесь спектр емоцій.
З цього може вилитись проблема. Простійний гнів, постійний торг або заперечення. Це може тягнутись роками. І тупотіння ногами в магазині не припиниться просто так, поки дитина не досягне бажаного – купівлю дорогої іграшки.
Для психіки застрягання є некомфортним. Вона руйнується.
Вона хоче проживати ці емоції. Адже якщо посилено удавати, що проблеми не існує, вона не щезне.
Виходить замкнене коло. Ви хотіли тиші і спокою – отримали істерику.
Запам’ятайте, дитина – завжди відображає поведінку дорослих. Якщо будете в 5 років відноситись до дитини, як до немовляти. Здувати з нього пилинки і слідувати усім хотілкам, то вона так і звикне. Тому припильнуйте це ще з ранніх років.
Повертаючись до історії з автобусом. Син кричав хвилин 15, це була стадія заперечення і гніву. Тоді почав потрохи схлипувати – депресія. Нарешті дійшов до прийняття і заспокоївся. Між стадією депресії і прийняття важливо бути поруч, говорити слова, підтримувати. Тоді дитина розуміє – в світі є проблеми, але ж мама поруч.
Звичайно, така істерика неприпустима у нашій країні. Люди не можуть потерпіти 15 хвилин плачу дитини. Ніхто не хоче й ти на уступки. Сидять і роздають поради, як заспокоїти мою дитину. А я ж то знаю, що її може заспокоїти.
Тому, раджу менше звертати увагу на таких людей. Не сприймайте такі ситуації, як катастрофу?
А ваші діти істерили у публічних місцях?
