Чи повинна бабуся радіти онукам і проводити з ними час? Хіба вона повинна нехтувати своїми бажаннями, щоб повністю присвятити себе капризним дітям?
У героїні цієї історії склалася така ситуація: новоспечені батьки хочуть залишити на неї онука і позбавити її вільного часу.
“Я вийшла на пенсію кілька років тому, але продовжую працювати віддалено бухгалтером. Мені 63 роки і до роботи немає жодних претензій.
Незважаючи на свій вік, я добре розуміюся в комп’ютері і нормально заробляю.
Нещодавно у мене народився онук – Андрій Анатолійович. Звучить солідно. Я приїхала привітати молодих батьків і в подарунок привезла новеньку плазму.
Потім повернулася додому і продовжувала жити своїм життям. Та одного разу до мене в гості прийшов син. У нього в руках був букет квітів та коробка моїх улюблених цукерків.
Виявилося, що у них з Катею немає часу на дитину. Син постійно на роботі й дружині потрібно повертатися з декрету. Звичайно, що з дитиною сидіти нікому, а на няню не вистачає грошей. Вони вирішили, що бабуся зможе подбати про малюка.
Однак вони забули запитати мою думку, а я зовсім не згідна сидіти з онуком. У мене є робота, від якої відмовлятися не збираюся. Та й мені лише трохи за 60. Я мрію зустріти чоловіка, а на це також потрібно багато часу. Зрештою, незважаючи на мою любов до Андрія, я не готова знову панькатися з підгузками і пелюшками. Тому я відмовилася.
Через тиждень невістка з сином прийшли в гості без попередження і поставили мені ультиматум: або я сиджу з онуком, або вони переїжджають в мою двокімнатну квартиру і зекономлені гроші від оренди житла будуть витрачати на няньку для дитини.
І що мені робити? Невістка не покине свою роботу, а жити усі разом я також не хочу. З онуком сидіти – не варіант, бо з досвіду знайомих подруг знаю, що такі бабусі стають нікому непотрібними, як тільки дитина піде в садочок.
От раніше були зовсім інакші часи, але всі якось справлялися. Чому зараз все так змінилося?”
Що ви можете порадити жінці в такій ситуації??
