Мій старший син Михайлик став для мене передноворічним сюрпризом. Сім років в останній день року мій чоловік пішов в магазин, щоб докупити деякі продукти, а повернувся з немовлям на руках.
– А що це означає? – незрозуміла я.
– Потримай секунду, зараз все поясню, – відказав Юра і вийшов на сходовий майданчик.
Я тримала на руках немовля, затамувавши подих. Згодом з’явився чоловік.
– Словом, я повертався з магазину, а в під’їзді стоїть коляска. Заглядаю всередину, а там – немовля. Навколо більше нікого немає, темрява і пустота… – ділиться Юра. – Я одразу постукав у двері сусідки Марії. Вона сказала, що не знає, чиє це дитя. Зрештою, я постояв ще 20 хвилин і вирішив забрати його до нас. Там холодно, а дитинка з покривалом тоненьким…
– Ось це пригоди в тебе.
– І що тепер будемо робити?
Раптом у двері подзвонили. Це були наші гості. Цю новорічну ніч ми збиралися зустріти з нашими батьками. Першою приїхала свекруха зі свекром. Юлія Анатоліївна, побачивши коляску з дитиною, застигла.
– Коли це ви встигли? – раптом запитала вона.
– Довга історія. Загалом дитина не наша. Її підкинула нам, – коротко відказав Юра. – Що тепер з немовлям робити?
– Синку, ти ж не залишиш його собі, тому телефонуй у поліцію.
– Юра, а може справді…собі? – прошепотіла я, коли зрозуміла, що це наш шанс.
Саме тоді мені виповнилося 30 років, а моєму чоловікові 35. У нас була престижна робота, квартира, автомобіль і дача. Однак ми мріяли про дитинку, яка все ніяк не приходила до нас…
– На жаль, у вашого чоловіка не може бути дітей, – лікар виніс вирок під час чергового обстеження.
Ці слова ножем пройшлися по моєму серцю. Я заплакала.
– Не розчаровуйтеся, – продовжував медик. – Є ще багато способів, щоб отримати дитину. Всиновлення, наприклад.
– Я розумію, але це не рідна дитина!
– Повірте, що малюк стане вам найріднішим…
Слова лікаря не переконали мене. Тож я змирилася з тим, що у нас з Юрою не буде дітей і поринула у свої щоденні клопоти.
А зараз у нашому домі немовля. Можливо, це знак долі…
Через декілька місяців документи були оформлені і був зроблений ремонт у дитячій. Хоча черга на діточок була чималою, але нас справді пощастило.
Пройшло ще два роки і ми всиновили дівчинку Даринку.
Зараз у нашому домі рідко буває тихо. Стіни квартири наповнені дитячим сміхом. Не уявляю, як ми раніше жили. Зараз ці діти справді стали для мене найріднішими.
А як ви ставитеся до всиновлення?
