Коханка прийшла до мене додому сама.

Коханка прийшла до мене додому сама. Без запрошення. І розповіла все.

Ми з Сашком разом сімнадцять років. Двоє дітей – син п'ятнадцяти і донька десяти. Дім, машина, відпочинок за кордоном. Усе, про що мріяли колись, сидячи в орендованій кімнаті з продавленим диваном.

Я не працювала. Займалася дітьми, домом, чоловіком. Сашко заробляв добре. Я вважала, що у нас все гаразд.

Того вечора вечеря стояла на плиті й холола. Я дзвонила чоловіку – телефон вимкнений. Налила собі ігристого, сіла на диван. Діти були в бабусі. Я скучала за ними і думала, як уговорити Сашка з'їздити в суботу.

Минулих вихідних він знову працював. І позаминулих теж.

Мама вже двічі обережно питала:
– Люба, а де Сашко? Чому він не приїжджає?
– Бізнес, мамо. Без нього не можна надовго.

Я й сама собі так казала. Хоча вже тоді щось відчувала.

О пів на дев'яту подзвонили у двері.

На порозі стояла молода дівчина зі світлим довгим волоссям. Мила така.

– Ви Люба? – запитала вона.
– Так. А ви хто?
– Можна зайти?

Я чомусь відступила від дверей. Зайшла.

– Я коханка вашого чоловіка, – сказала вона просто, стоячи в моєму коридорі. – Він не наважується вам сказати. Я вирішила допомогти.

Я стояла й дивилася на неї. Всередині все обірвалося, але я не закричала.

– А сам він де? – запитала я.
– Спить у моїй квартирі. Втомився, – вона награно зітхнула. – До речі, квартиру орендував він. Для мене.

Я зрозуміла, чого вона прийшла. Хотіла скандалу. Хотіла, щоб я кричала, виганяла її, щоб вона могла кричати у відповідь.

Але я не стала.

– Ви молодша за мене. Він вас любить. Я розумію, – сказала я спокійно. – Але у нас двоє дітей. Синові п'ятнадцять, доньці десять. Найскладніший вік. Я не працювала роками. Мені нема на що їх утримувати. Гуртки, приватна школа, теніс, басейн – усе це за рахунок батька. Так що діти залишаться з ним. І з вами, якщо ви готові стати мачухою.

Дівчина збліднула.

– Куди ж ви? – запитала я їй у спину.

Вона просто втекла. Навіть не попрощалася.

Я зачинила двері. Зайшла у вітальню. Ось тут мене й накрило.

Він спить там, втомився. А ця нахабна прийшла в мій дім і заявляє права на мого чоловіка.

Я схопила келих і жбурнула в стіну.

Потім пішла на кухню і стала трощити все підряд. Тарілки, чашки – все летіло на підлогу.

– На молоденьких потягнуло! Я, значить, стара для нього!

Коли сили закінчилися, я сіла на стілець, поклала голову на руки і заплакала.

Почула, як клацнув замок.

– Любо, що тут сталося? – Сашко стояв і дивився на розгром.
– Нехай нова хазяйка прибирає.
– Яка хазяйка? Що ти кажеш?
– Приходила твоя коханка. Розповіла все. Поки ти там відпочивав – вона тут мені допомагала тебе звільнити.

Він мовчав.

– Ти навіть не наважився сказати мені сам. Вона змогла, а ти – ні. Завтра я їду до мами.

Тієї ночі ми вперше за сімнадцять років спали окремо.

Вранці я зібрала речі й поїхала. Взяла машину – з якого дива лишати? Він коханці іншу купить.

Діти зраділи мені. Питали про тата. Я казала – зайнятий, скоро побачитеся.

Мама все зрозуміла без слів. Ввечері, коли діти вже спали, запитала:
– Що тепер буде?
– Не знаю, мамо. Але діти залишаться з ним. Тут їм нема чого робити.

А потім подзвонив Сашків партнер. Аварія на дорозі. Лікарня.

Ми приїхали втрьох. Діти кинулися до батька з обох боків, а він лежав і усміхався, хоча було видно, що боляче.

– Дякую, що приїхала, – сказав він мені тихо.

Я не відповіла. Але й не пішла.

Якось увечері син сів поруч зі мною і сказав:
– Мамо. Тато просив передати, щоб ти не їхала. І ще сказав – вибач його. Він виставив ту… жінку.

Я промовчала. Завела машину.

Коли тієї ночі я почула кроки в коридорі, схопилася з дивану. На порозі стояв Сашко.

– Я так боявся, що ти вже поїдеш, – сказав він.

Донька збігла зі сходів і повисла на ньому. Син стояв осторонь, мовчав.

Ми сіли на різних кінцях дивану.

– Пам'ятаєш ту кімнату з продавленим диваном? – спитала я. – Ми нічого не мали, але були щасливі. Тепер є все. А щастя – нема. Ти все зруйнував.
– Обіцяю – більше ніколи. Проси що хочеш. Тільки не йди.

Я довго мовчала.

Потім підсіла до нього і поклала голову на плече.

Він обійняв мене однією рукою. Ми сиділи мовчки. Десь за дверима стояли діти і дивилися на нас.

Я досі не знаю, чи правильно зробила, що залишилася. Чи можна взагалі вірити людині після такого?

А ви б залишилися – чи пішли б?

Valera

Популярне