Оля Павлівна якраз закінчила прибирати у квартирі, як пролунав дзвінок у двері. Вона подивилася у вічко і побачила молоду дівчину з немовлям на руках. Вирішила відчинити.
– Ви до кого? – Спитала жінка.
– Я шукаю Ольгу Павлівну. – Відповіла та.
– Тоді заходьте, прошу пройти у вітальню.
– Мене звати Марія. – Представилась дівчина, знімаючи взуття.
– І по якому питанню ви до мене прийшли?
– Річ у тому, що більше мовчати я не маю сили. – Марія на хвилину замовчала. – Ця дитина від вашого чоловіка. – І знову замовкла, очікуючи на реакцію жінки.
– Що ж, а можна з цього місця детальніше? – Тим же незрушним виразом обличчя спитала Ольга Павлівна.
– Я зараз у декретній відпустці. Так-то працювала секретарем в офісі вашого чоловіка. Він першим почав проявляти знаки уваги до мене і потім обіцяв, що одружиться зі мною. Я переконалася в серйозності його слів, коли він показав документи на квартиру, оформлені на моє ім’я, там ми проводили час. А зараз він запевняє, що не зможе піти від вас.
– А що тоді потрібно від мене, не розумію. – Перебира її жінка.
– Ви самі бачите, що він вас не любить, а живе, бо звик і жаліє вас. Тому ви маєте його покинути, і не заважати нам будувати наше щастя.
– А можна запитати скільки вам років?
– Виповнилось 25.
– Маріє, вам справді потрібен чоловік, віком як ваш батько?
– Так, потрібен. І я йому теж! І все буде просто чудово, якщо ви перестанете нам заважати! – Завелася дівчина.
– Маріє, секунду. – Перебила її жінка. – Я ж хочу вам допомогти.
Дівчина готувалася до різних поворотів події, але те, що сказала жінка, не вкладалося в її голові.
– Ви, залишайтеся тут, у квартирі. Вам треба дочекатися Ігоря Петровича. Перевіримо його любов. Якщо дійсно має до вас почуття, то нізащо не вижене звідси. Нехай цей дім тепер буде вашим спільним, а я піду збирати свої речі.
– А ви куди збираєтесь, куди йдете? – Здивовано спитала коханка.
– Ой, не треба хвилюватися. Я маю де жити. У батьківській квартирі є все необхідне. А чоловіку моєму передасте, що завтра я подам на розлучення.
Коли Оля Павлівна переступила поріг батьківської квартири, то ще, здається, не до кінця розуміла, що відбулось. Вона пригадала, як на другому курсі до неї залицявся одногрупник Ігор, високий, симпатичний і розумний хлопець. Одразу після навчання вони розписалися, через рік у них народився син, а ще через два – дочка.
Про успішну кар’єру прийшлося забути. Всі хатні обов’язки впали на плечі Олі. Прибирання, прання, готування. От чоловіка завжди після роботи чекав накрий стіл і чисті, охайні діти. Тоді він швидко йшов на підвищення і приносив солідні гроші в сім’ю.
З кожним кар’єрним злетом чоловік все рідше появлявся вдома. Оля також помічала, що ставлення до неї змінилося. Але ловити себе на думці, що чоловік зраджує не хотіла. Та і доказів прямих ніколи не знаходила. Вона не могла взяти дітей і просто піти. Їй було не під силу самій забезпечити їм майбутнє. А сама залишити дітей тим більше не могла. Тому змирилася зі своєю долею і жила, терпіла це далі.
На роботу вона влаштувалася вже коли діти закінчували школу. Не через матеріальні потреби, а тому, що не хотіла залишатися одна. Вона знала, що діти виростуть і переїдуть. Саме у цей момент жінка зрозуміла, що міняти щось в житті вже пізно. До того дня. Її терпіння закінчилось, коли прийшла Марія. Вона більше не хотіла жити з нелюбом. Пізніше ввечері до неї приїхав чоловік.
– Ти що показуєш, жінко? Фокуси вирішила влаштувати? Я не буду розлучатися з тобою. Я не впевнений чи це моя дитина. Ти ж знаєш цих молодих дівок, їм тільки гроші потрібні й все.
– Слухай, Ігорю. – Перебила його жінка. – Мені без тебе живеться спокійніше.
– Ти про дітей подумала? – Зажурено спитав чоловік. – Як ми їм це пояснимо, коли вони приїдуть в гості?
– Та і пояснимо. Вони вже дорослі, усе здатні зрозуміти. – Навідріз відповіла жінка.
Коли вони розлучилися, Ігор так і не одружувався з Марією. Дівчина продовжувала жити у подарованій квартирі. А в чоловіка невдовзі з’явилася нова коханка. Діти Олі часто провідували її разом з внуками на квартирі. А про рідного батька, якого і так рідко бачили все життя навіть не згадували.
Чи варто було Олі терпіти стільки років чоловіка, що не любив її? Як би склалося її життя, якби вони розлучилися раніше?
