Ми з чоловіком придбали невеличкий будиночок у селі. Роботи там було багато:і всередині, і надворі. Недалеко від нас жила моя двоюрідна сестра Богданка з чоловіком Михайлом. Вона зрозуміла, що мій Сашко сам не впорається і прислала Мішу нам в допомогу.
Тоді і проскочила між нами іскра. Я не знаю, як це трапилось. Сталось і все. Пояснити не можу. Через деякий час я завагітніла від Міші, але дитину ростив Сашко. Він ні про що не здогадувався. Ми все тримали в таємниці.
Я знаю, що так неправильно. Але відмовитись від того палкого кохання не можу. Я теж хочу бути щасливою. З чоловіком давно вже цього немає.
Михайло був старший від мого Сашка на декілька років. Владний, впевнений, гарячий. У ньому текла кавказька кров. Тільки один погляд на нього будоражить мою свідомість.
Тоді, коли ми вперше зустрілись, я теж припала йому до душі. Це було взаємно. Тому ми піддались цьому гріху.
З чоловіком ми живемо, наче друзі. Інтим у нас вкрай рідко. Але йому це підходить. Він нічого мені не говорить. Хоч може і здогадується.
Коли я дізналася, що вагітна одразу зрозуміла, що дитина від Михайла. Та Сашку я цього не сказала. Він виховує Алінку як свою власну.
Михайло розлучатись з Богданкою не збирається. У них є теж спільна дитина. Я розумію його. Хоча дуже хотіла б, щоб ми могли бути разом. Бо до чоловіка у мене почуттів не залишилось зовсім. Живу з ним тільки тому, що двох дітей не потягну.
Яка ваша думка щодо цієї ситуації?
