У мене є молодший на 13 років брат – Сашко. Ми особливо ніколи не дружили, тому що одразу після його народження батьки повністю перестали мене помічати. Все найкраще діставалося йому. Мені дуже не подобалося те, що вони часто залишали мене вдома, аби я за ним наглядала, в той час, коли всі інші дівчатка гуляли і насолоджувалися нормальним дитинством. А коли я була непотрібна, мене просто відправляли до бабусі.
Сашко виріс і став справжнім егоїстом, який знав, що всі його бажання миттю здійсняться. Йому діставалися найкращі речі. Мене просто кинули і я повинна була сама давати собі раду. Потім, померла бабуся. Батьки вирішили здавати її квартиру в оренду і відкладати ці гроші. Хоча, бабуся завжди говорила, що її квартира дістанеться мені. Але тоді, я була ще мала і сподівалася, що коли виросту, у мене буде власне житло.
Мої батьки так і здавали квартиру, щоб назбирати гроші на навчання для брата. Мені на той момент було вже 26 років. Я мала виходити заміж і жити хотіла саме в цій квартирі. Чоловік пропонував жити у нього, але я чудово розуміла, що якщо зараз я піду жити у інше помешкання, то про цю квартиру можу просто забути. Я хотіла отримати своє.
Одного разу, я вирішила поговорити про це з батьками. Вони були здивовані тим, що я взагалі розпочала цю розмову, тому що квартиру хотіли віддати Олександру. Така відповідь рознервувала мене ще більше і я вирішила звернутися до адвоката. Виявилося, що бабуся написала заповіт і єдиною спадкоємицею є я!
Виявилося, що батьки з самого початку все знали про заповіт, але просто вирішили мені не казати. Вони хотіли зробити так, аби у квартирі проживав Саша. Авжеж, йому все найкраще. Після того, як я переоформила квартиру на себе, батьки і брат просто перестали зі мною розмовляти. Ми не бачилися вже майже рік і чесно, навіть бажання з ними говорити немає.
Як би ви вчинили на моєму місці?
