Люди поїхали. Винесли весь посуд та їжу на ганок. Винесли лежанку і самого Барсика. Барсик сидів здивований. Він уже давненько почав підозрювати щось недобре, але вірити не хотілося. Настя – дочка господаря виїхала вже місяці два тому. Приїжджала тільки на вихідні, а самі господарі приїжджали пару раз на тиждень і у вихідні. Дні ставали холоднішими, а ночі тим більше. Стало сумно, серце відчувало біду. Згадалося недовге минуле.
Народився Барсик ранньою весною. Мамка його облизувала, годувала молоком, вчила грати, полювати. Коли Барсик трохи підріс, господар склав його і всіх братів і сестер в коробку і забрав кудись. Всі четверо братів і сестер Барсика тряслися від страху. Коли Барсик висунувся з коробки, він побачив чужий незнайомий світ. Шум великих, страшних істот, які мчать поряд, наводив жах, стояли незнайомі люди, які заходили в ці найстрашніші істоти і виходили з них. За тиждень поки ящик з кошенятами стояв на зупинці Барсик пізнав і пекуче сонце, і крижаний вітер з дощем, і голод, і страх.
У перший же день велика, волохата істота, звана собакою, схопила одну з сестер зубами і забрала. Дві бабусі не змогли відбити кошеня у собаки. Обзиваючи господарів нелюдами і насилаючи всі прокляття світу на їхні голови, вони підняли ящик з кошенятами на лавку, щоб собаки не змогли дотягнутися до кошенят. Так почалося самостійне життя. Єдиною людиною, яка допомагала вижити кошенятам була господиня продуктового кіоску на зупинці. Вона всім пропонувала взяти кошенят на виховання, годувала їх, наливала молока. Але охочих не знаходилося. Зате знайшлися люди, які вночі підкинули ще шістьох таких же малюків в ящик.
Тепер в ящику ночами стало тепліше, але зате вдень було душно і тісно. Без мами кішки, кошенята швидко змінилися, шерсть стала м’ятою, злиплою, очі загноїлися. Тепер це були не милі крихітки, а жалюгідні змарнілі хворобливі істоти. Барсику пощастило. Його пошкодувала дівчинка Настя, і випросила батьків забрати його до себе. Так Барсик потрапив в сім’ю. Барсика привезли на дачу. На дачі було добре. Барсика викупали в теплій воді, погодували, закутали в теплу ганчірку. Йому купили будиночок з лежанкою, мисочки. Зажив Барсик по-панськи. Але все добре швидко закінчується. Закінчився дачний сезон. Господарі Барсику як виявилося, дісталися не найкращі. Погралися з котиком і кинули. Барсик не розумів, як можна викинути частину родини. Адже вони його любили, грали, годували. Він відповідав їм взаємністю. Він їх теж любив усім своїм маленьким котячим серцем.
Барсик сидів на ганку ще тиждень. Все чекав, коли приїдуть господарі. Їжа вже три дні як закінчилася, але Барсика це не хвилювало. Він був уже майже дорослий, великий кіт і добути їжу йому не вартувало великих зусиль. Він легко міг зловити мишку або горобця. Найстрашнішим для нього була зрада людей, ну і холод. Сьогодні вранці випав перший сніг. Барсик навіть не знав, що вода може ставати сухою і холодною. Він сидів, зіщулившись на ганку, а вітер посипав його білими сніжинками. Раптово Барсик здригнувся і прислухався. Він почув плач. Барсик не відразу розпізнав, що це. Але прислухавшись зрозумів, що десь плаче маленьке кошеня.
Забувши про свої печалі Барсик побіг на пошуки малюка. Через дві ділянки, на сусідній вулиці Барсик знайшов кошеня. Він був не набагато старший за нього самого, коли перший господар забрав їх на зупинку. Кошеня звали Тишка, Тихон. Тихона кинули вчора, так само на ганку стояла миска з кормом, підстилка, навіть котячий туалет. Начебто він йому знадобиться. Тишка замерз і весь трусився. Коли Барсик підійшов до кошеняти, той з переляку забився в кут. Але Барсик по-дружньому замурчав і підійшов до Тишки впритул і сів поруч з ним. Незабаром Тишка зігрівся і теж замурчав.
Сніг припинився, виглянуло сонце. Вулицею проїхала машина. Тишка схопився і побіг з ганку, але незабаром повернувся. Весь пониклий і сумний. Барсик запитав куди той бігав. На що Тишка відповів, що подивитися чи не хазяйська машина проїхала. Він маленький, ще сподівався, що його не викинули як набридлу іграшку. Що господарі ще повернуться. Барсик ж уже зрозумів, що нікому вони не потрібні. Минуло ще два дні. Корм Тишки закінчився. Народу в садах майже не залишилося. Тишка запропонував піти туди, куди поїхали люди. Барсик розумів, що навіть якщо вони знайдуть господарів, вони їм все одно не потрібні. Але в словах Тихона був резон. Все частіше в садах почали з’являтися зграї бродячих собак. А це була реальна загроза, особливо для Тихона.
І ось наступного ранку, вони рушили в путь по сліду останньої машини. Дорога йшла через ліс. Ближче до полудня Тишка втомився і зголоднів. Барсик теж зголоднів. Залишивши Тихона на поваленому дереві Барсик пішов на полювання. На відміну від домашніх мишей польові миші виявилися хитрішими і спритнішими. Барсику було не так легко добути мишу. Піймавши мишку Барсик не став грати з нею. Прикусивши мишу сильніше, щоб вона не втекла, Барсик поніс здобич Тихону. Кров, що потрапила на язик, нагадала Барсику, що непогано було б і самому підкріпитися. Поки Барсик наловив обід Тихону і собі почало сутеніти. Вирішили переночувати тут же на дереві.
Прокинувся Барсик рано. Шерсть була покрита інеєм. Тишка ще спав. Барсик хотів з ранку сходити на полювання, але було шкода будити Тихона. Він лежав нерухомо, розмірковуючи про життя, про людей. Своїм котячим серцем він не розумів, як можна кидати улюблених. Адже він був практично членом родини. Вони дбали про нього, купували різні речі, іграшки, миски та інше. І ось так в один день винести речі і виїхати. Він не розумів. Він сумував за цими людьми, особливо за Настею. Барсику стало так сумно, що сльози навернулися на очі і серце защеміло. Він вирішив відволіктися. Дивився як синички стрибають з гілки на гілку, обсипаючи іній з дерев, але думки знову і знову повертали його на дачу. Його думки перервав шум машини. Останні дачники проїхали до своїх садів.
Прокинувся Тихон. Він інстинктивно підскочив, витягнувся, щоб подивитися хто їде. Але дива не сталося. Знову поснідавши мишами друзі по нещастю вирушили в дорогу. Сонце світило неяскравим осіннім світлом, але через постійний рух ставало жарко. З’явилася нова проблема – захотілося пити. Водойм поблизу не було. Особливо спрага мучила маленького Тишку. Він був довгошерстий, та й швидкий крок Барсика для Тихона перетворювався в біг. Тишка намагався не вередувати, але сили були на межі. Доля все таки, оберігала друзів. Пройшовши ще трохи вони знайшли калюжу на дорозі. Напившись води, друзі вирішили трохи перепочити.
Вони лягли прямо на краю дороги на суху траву в надії подрімати. Але сон не йшов, так як спрагу змінив голод. Треба б підкріпитися і хоч трохи ще пройти до темряви. Ні Барсик, ні Тихон поняття не мали як довго ще йти до людей. Три дні пройшли як день бабака. Ранок четвертого дня був таким же похмурим, як і настрій. Надії знайти людей танули як паморозь на тьмяній траві під променями ранкового сонця. Але Барсик вперто вів Тишку за собою, розуміючи, що його відчай погубить ослаблого Тихона. Тишка тримався з останніх сил, він жив надією на будинок, на людей. До вечора до запахів лісу почали домішуватися запах диму, їжі та інші запахи, які супроводжують людину. Барсик з Тишкою підбадьорилися. Тишка готовий був бігти не зупиняючись, але Барсик розумів, що без відпочинку малюк не дійде.
Спали як зазвичай на поваленому дереві, не високо, аби собаки не дістали. У лісі в низині незважаючи на облетіли листя вітер приглушався і було не так холодно. Вранці Тишка прокинувся перший і почав соватися щоб розбудити Барсика. Після сніданку рушили в путь. До обіду дійшли до першого будинку. Це була околиця селища, приватний сектор, який практично нічим не відрізнявся від дачного селища. Тишка рвався до людей. Він, маленький, не тримав зла на людей. Він хотів теплого молочка, ласкавих рук господині. Барсик ж пережив дві зради, вже практично дорослий, не хотів більше до людей. Він цілком в змозі прожити один. Але Тишку треба прилаштувати до людей. Він ще маленький, не витримає він прийдешні холоди. Та й не пропала у нього віра в людей.
Барсик відмовив Тишка відразу бігти до людей. Треба було привести Тишку в порядок. Тиждень безгосподарності позначилася на зовнішності Тихона. Барсик звичайно намагався приводити малюка в порядок, але часу катастрофічно не вистачало. Барсик вирішив, що треба сьогодні поїсти, відпочити, привести себе в порядок. Він пам’ятав, як в дитинстві, коли його тільки викинули, всі брали його в руки й розчулювалися, а через тиждень всі дивилися на них з гидливою жалістю. Не знаходилися господарі для злиплих істот з гнійними очима.
Барсик швидко наловив мишей в сараї. Домашні миші були ледачі і жирні. Після трапези друзі залізли на горище. Вперше за останній тиждень можна було спокійно спати, не остерігаючись собак. На горищі була солома, що надавало ще більше комфорту нічлігу.
Довга дорога і небезпеки втомили друзів, тому на теплій м’якій соломі горища Барсик і Тихон проспали до обіду. Сонце вже зігріло дах і на горищі було тепло як вдома. Барсику хотілося полежати, поніжитися, але Тишка рвався додому. «Додому» … та де ж цей його будинок? Та й чи вийде прилаштувати малюка до людей? Барсик намагався гнати такі думки, але вони вперто лізли в голову. Щоб звільнити голову, треба зайняти тіло. Барсик пішов на полювання. Поки Барсик ловив мишей, Тихон як міг намагався привести себе в порядок. Він люто видирав з вовни реп’яхи і колючки.
Поласувавши мишами, Барсик почав вилизувати Тишку, Тишка ж покірно лежав, підставляючи боки і голову шершавому язику Барсика. Він уже втомився воювати з реп’яхами. У другій половині дня друзі спустилися з горища і пішли по вулиці. Народу було не густо, зате собаки норовили вискочити з кожного підворіття. Вечоріло. Треба було або шукати нове місце для ночівлі, або повертатися на околицю селища. Тихон категорично не хотів йти на околицю, довелося шукати нове горище. Тишка був розчарований, невідомо що він більше шукав. Чи то старих господарів, чи то нових. Але невдача сильно позначилася на його настрої.
Барсик розумів, що не варто розраховувати на швидкий результат, але Тишка … він маленький, він вірить в чудеса. На наступний ранок Барсик запримітив автобусну зупинку, він пам’ятав, що там завжди багато людей. Треба йти туди. На зупинці він залишив Тихона одного, вирішивши, що один маленьке кошеня викличе більше жалості. Сам сів неподалік на паркані. На всякий випадок. І нагода трапилася буквально через півгодини. Жінка прийшла на зупинку з собакою, забігла в автобус. Собака, що проводжав господиню, вирішив поганяти маленьке кошеня. Але Барсик був насторожі.
Отримавши пару ляпасів гострими котячими кігтями, пес з вереском втік з зупинки. Барсик же знову зайняв своє сторожове місце. День продовжувався. До вечора Тишка ніяк не хотів покидати зупинку, навіть голод був не перешкода. І щастя посміхнулося друзям. Їх завзятість і старання були винагороджені. Тишку помітила невисока сухорлява жінка. Віком вона була напевно, як Настина бабуся, визначив Барсик. Вона підійшла до Тишка, сплеснула руками.
– Матінко, звідки ти такий рудий? Який хороший. Як схожий на мого Рижика, видно тебе бог послав, щоб я не сумувала. Треба ж такому бути.
Взявши Тишку на руки, жінка пішла з зупинки. Вона все голосила і гладила Тішку по голові. Тишкові здавалося, що його серце вискочить від щастя. Він був щасливий, його мрія збулася. Барсик вирішив провести Тишку до нового будинку. Барсик дуже прив’язався до малюка за ці кілька днів. Він не міг покладатися на випадок, він відповідав за Тишку. Він непомітно біг слідом. У ньому роїлися різні почуття. Це була і радість, що все-таки вдалося прилаштувати малюка, і полегшення що зняв з себе таку ношу відповідальності і навіть дещиця заздрості. Хоч Барсик і вирішив для себе більше не прив’язуватися до людей, десь в глибині душі він теж хотів знайти сім’ю. Жінка жила на сусідній вулиці. Собаки у неї не було, чому Барсик дуже зрадів.
Коли господиня з Тишкою зникли за дверима, Барсик вирішив озирнутися. За невеличким городом в кінці ділянки стояв невеликий сарай. На ділянці росли великі дерева. Одна стара яблуня з «зручним» пеньком росла якраз навпроти вікна. Барсик вирішив, що можливо з цієї яблуні він зможе побачити що-небудь всередині будинку. Але поки він побіг до сараю, треба доглянути місце для ночівлі, та й взагалі для зимівлі. Те, що він буде зимувати в цьому дворі він був упевнений. Тут був Тихон. Сарай була населений. Жили в ньому кури. А це означає, що там є миші. Це добре. Відзначив про себе Барсик. На горищі був всякий господарський мотлох.
Серед мотлоху Барсик знайшов старий ватний матрац. Для нічліжки це було саме те. Спустившись вниз, влаштувавши невеликий переполох в курячому співтоваристві Барсик розвідав де водяться миші і де їх краще вичікувати. Так як Барсик поводився тихо і мирно, тобто, просто ігнорував наявність курей, кури незабаром заспокоїлися. Вони намагалися триматися від нього подалі, але не змінювали свого звичного укладу. Мабуть, коти в цьому курнику були рідкістю, миші були абсолютно не лякливі. Звичайно, кури теж могли зловити мишу, але схоже кури теж були ледащі. Їжі вистачало всім. Барсик повечерявши двома мишами побіг на «зручний» пеньок.
В будинку якраз включили світло і крізь тюль Барсик побачив силует господині. Розгледіти ще що-небудь було неможливо. Трохи посидівши на дереві, Барсик повернувся в сарай і ліг спати. Сьогодні він спатиме один. Було трохи незвично, він уже звик до сопіння маленького Тишки, до його посмикування уві сні. Стало сумно. Рано вранці Барсика розбудив шум знизу. Ще тільки світало, а господиня вже прийшла годувати курей. Барсик прокинувся, але так як поспішати йому було нікуди, він просто лежав з закритими очима, слухав як господиня розмовляла з курками. Через деякий час господиня пішла і знову стало тихо. Барсик сам не помітив, як заснув.
Прокинувся Барсик вже ближче до обіду. Сонце зігріло дах і на горищі було тепло і затишно. Щільно поївши Барсик пішов на «зручний» пеньок. День був сонячний і сидіти на дереві було просто задоволення, але очікування вносило сум’яття. Здогадається Тишка залізти на підвіконня? Чи зможе? Тишка з’явився в сусідньому вікні, він вдивлявся у вікно, шукав Барсика. Побачивши друга на дереві, він почав стрибати, вставати на задні лапи, звертаючи на себе увагу. Піймавши погляд Барсика, Тихон заспокоївся і сів. Почалася розмова поглядами. Очі Тишки іскрилися щастям. Він розповідав про будинок, про господарку, про те як його купали, чим годували. А Барсик дивився і радів щастя Тишки. Барсик розповідав про курку, про мишей, про ватяний матрац. Так і просиділи вони до самої темряви. Барсик повернувся в сарай пізно. Господиня вже закрила курник. Довелося ловити мишей за сараєм. Це виявилося не так легко. Спати Барсик ліг дуже пізно.
Так тривало півтора місяця. Щоранку Барсик після полювання йшов на «зручний» пеньок і вони з Тишко спілкувалися. Розповідали новини та враження. Середина грудня видалася дуже холодною, навіть лютою. Той день Барсик сидів на пні і відчував, як терпнуть вуха і холонуть лапи. Але йти не хотілося. Тишка бачив, що Барсик завмер, покрився інеєм. Виглядав з боку як велика сніжинка. Тишка вирішив вибігти і погріти друга.
Коли господиня виходила на вулицю він встиг вискочити. Він вперше вибіг в зиму, холодний сніг обпікав подушечки лап, морозне повітря боляче вдарило в ніс. Тишка сторопів, зупинився. Але коли згадав про Барсика, про те як він напевно замерз, ноги самі понесли Тишку по замету на дерево, де сидів його друг. Заскочивши на «зручний» пеньок Тихон притиснувся до Барсика, Барсик дрібно трясся. Тишку охопила паніка. Він злякався за друга. У цей момент до дерева підійшла господиня. Барсик насторожився готовий бігти.
– Ну що дружок, замерз? – Запитала вона ласкаво.
Барсик напружився, в ньому боролися два протилежних почуття. Почуття свободи і бажання будинку. Коти звичайно вільні тварини, але ж домашні.
– А я ж тебе ще біля магазину помітила, і знаю, що ти жив в сараї на горищі. І як ви з Рижиков в баньки граєте весь день. Ти ж друг Рижика? А я все думала, чи можна буде тебе приручити. Ну що підеш до мене жити?
– Ну підемо – сказала господиня наказним тоном і повернувшись пішла в сторону ганку. Тишка-Рижик тягнув його з дерева. А Барсик вірив і не вірив своєму щастю. Здавалося неймовірним, що через пару десятку кроків він може опинитися в теплій хаті, з котячою їжею і лагідною господинею. Але страх знову бути викинутим зупиняв його. Зрештою якщо не сподобається, він завжди знайде горище де можна оселитися. З цією думкою він піддався на умовляння Тишки. Будинок зустрів його теплом і смачними запахами. Ніколи не пізно почати все спочатку.
Вам сподобалися пригоди Барсика та Тишки?
