Марійці вже 10 років. Ми разом пережили усі безсонні ночі, біль та матеріальні негаразди. Зрештою я познайомилася з чудовим чоловіком і наше життя налагодилося. Однак все хороше коли-небудь закінчується.
От і нашу злагоду порушив мій колишній. Він зателефонував і сказав, що хоче зустрітися зі своєю донькою. Я не заперечувала, адже він мав право. Під час перших зустрічей я також була присутня і пильно спостерігала за ними. Донька швидко знайшла спільну мову з батьком. Зрештою, коли він захотів забрати дитину до себе на цілий день, то я дозволила.
Після повернення поведінка Марійки змінилася. Я її не впізнавала. Моя чемна й спокійна дитина перетворилася на злу та невиховану дівчинку. Раніше вона любила мого нового чоловіка, а тепер під час кожної розмови нагадувала, що він їй не батько. Так тривало декілька днів і я нарешті змогла довідатися, що ж сталося.
Марійка розповіла, що у мого колишнього з його дружиною не було дітей, тому вони вирішили забрати собі мою дочку. Пара наговорила про мене багато жахливих речей і пригрозила, що вітчим віддасть Марійку до дитячого будинку, як тільки народиться друга дитина.
Звичайно, що така новина мене розлютила. Я одразу сказала колишньому все, що про нього думаю і заборонила зустрічі з дочкою. Нехай всиновлюють дитину, якщо вона хм так потрібна.
У нашій сім’ї знову спокій та благополуччя. А Марійка тепер сама буде вирішувати, чи спілкуватися з рідним батьком, коли підросте.
Чи правильно вчинила жінка?
