Ми з чоловіком нещодавно переїхали у власну квартиру. З сусідами не втсигли познайомитися, але першою до нас в гості завітала старенька бабуся. Жінка виглядала скромно, але доволі пристойно. Пересуватися без тростини їй було важко.
Старенька ніколи не просила в нас жодної фінансової допомоги, але ми з Іваном регулярно даємо їй цукор, крупу чи якусь цибулину. Натомість бабуся дивилася на нас і зі сльозами на очах каялася:
– В молодості я була такою дурною! Одна моя помилка погубила усе щасливе майбутнє! А ви – чудова пара! Бережіть один одного, бо діти виростуть й підуть, а ви залишитеся вдвох…
У нас не вистачало сміливості розпитати стареньку, що ж з нею трапилося. Проте якось сусіди розкрили нам її таємницю.
Раніше жінка мала велику сім’ю. У неї був чоловік і троє дітей. Вони разом жили у трикімнатній квартирі в сусідньому будинку. Та характер у бабусі був складним. Вона постійно докоряла своєму чоловікові, хоча в дітях душі не чаїла.
Інші навпаки захоплювалися її обранцем. Адже той багато працював, щоб його рідні ні в чому собі не відмовляли. Усі гроші чоловік приносив до хати.
Проте старенька тоді не розуміла свого щастя. Вона бачила у всьому негатив і постійно висловлювала свої претензії. Часто жінка скаржилася на чоловіка своїм сусідам. Вона казала, що її єдиним щастям й розрадою є діти, а от їхній батько – суцільне непорозуміння. Усе їй було не те і все не так. То речей брудних у нього занадто багато, то їсти доводиться готувати кілька разів на день, щоб всім вистачило.
Хоча жінка на той момент займалася лише вихованням дітей і хатніми справами.
Не дивно, що одного дня терпець чоловіка увірвався. Він пішов від своєї дружини, але та не змогла зізнатися в цьому оточуючим. Саме тому жінка вигадала історію, нібито сама вигнала чоловіка з дому і з власної волі влаштувалася на роботу поштаркою.
З того часу пройшло багато років, а діти, заради яких матуся була ладна на все, виросли й покинули її. Старший син оселився в іншому місті, а дві молодші доньки також повиходили заміж і переїхали. Вони вирішили продати трикімнатну квартиру матері й розділити кошти. Натомість стареньку переселили у невелику однушку. Сусіди розказують, що діти навідуються в гості дуже рідко. Бабусі важко звести кінці з кінцями без сторонньої допомоги. Добрі люди завжди дають їй, що можуть.
Зараз жінка лише добрим словом згадує свого колишнього чоловіка. З того часу вони більше не спілкувалися, але від знайомих вона чула, що він одружився вдруге. Цього разу шлюб був справді щасливим.
Після цієї історії я зробила для себе певні висновки і почала більше цінувати свого чоловіка. Між нами бувають непорозуміння, але ми їх швидко вирішуємо.
Мені хочеться зберегти наші стосунки, адже тепер я розумію, що діти рано чи пізно виростуть і підуть в самостійне життя.
Проте мої подруги не розуміють такої позиції. Вони продовжують скаржитися на своїх чоловіків, які нібито їм постійно щось винні. Ну й нехай! Одного дня вони переконаються в тому, що помилялися, але буде пізно…
Діти бачать, як я ставлюся до їхнього тата і теж шанують його. У сторону чоловіка я не говорю ніяких поганих слів, а він натомість дарує мені свою любов й турботу. Сусідська бабуся дала мені цінний урок, який я запам’ятала на все життя.
Я дякую долі, що маю такого чудового партнера поруч! За багато років все зміниться, але він назавжди залишиться моєю підтримкою й опорою.
Чи згідні ви з цією думкою?
