Я вийшла заміж, коли мені було 20. Ми з чоловіком були разом 38 років, але цей період не був легким. Через те, що мій обранець – військовий, ми були змушені постійно переїжджати і рідко бачилися. Я самостійно вела побут і виховувала дітей.
Коли чоловіка комісували, ми відкрили власний бізнес. Я робила все, що в моїх силах: і працювала ночами, і економила на собі, і вдома встигала навести лад. Незважаючи на те, що спочатку справи йшли не дуже, згодом все ж бізнес розкрутився.
Ми могли собі дозволити дорогий відпочинок і розкішну машину. Однак через те, що чоловік багато років служив, зараз він відчував себе на свободі, тому намагався віддихнути на повну. Він почав пити і гуляти, а мене залишав вдома. Казав, що я повинна бути вдячна за те, що маю. Мабуть, йому вилетіло з голови все, що я зробила для нього і нашої сім’ї.
Тоді наші діти ще здобували платну освіту, а син навіть надумав одружитися. Тобто гроші були потрібні. Я вирішила більше в це не втручатися і займатися своїми справами, а чоловік нехай робить те, що хоче. А він пустився берега.
Все закінчилося банальною історією: на нього клюнула 30-річна молодиця, яку цікавили статки її 60-річного обранця.
Тож чоловік подав на розлучення, а я погодилася. Майно поділили порівну: мені квартира, а йому заміський будинок.
Діти не припинили спілкуватися з батьком, бо він продовжував їм давати гроші. Щодо мене, то я продала своє чотирикімнатне житло і купила меншу квартиру. Решта грошей йшла на проживання. Згодом у мене зав’язалися нові стосунки, а від знайомих довідалася, що у колишнього чоловіка народився син. Та мені на це було байдуже.
З того часу пройшло 4 роки. Днями він до мене подзвонив і запропонував зустрітися. Я навіть не одразу його впізнала: синяки під очима, зморшки і сива голова. З’ясувалося, що його бізнес зовсім занепав, а дружина хоче відсудити все, що залишилося. Чоловік просив у мене пробачення і казав, що хоче знову бути разом.
З одного боку, він мене покинув і зрадив, а з іншого, через усе наше спільне минуле і колишнє кохання мені його стало навіть шкода.
Не знаю, як мені вчинити. Мабуть, мені не вийде забути минуле, але можливо варто дати йому другий шанс?
Що ви порадите жінці?
