Здається, що у мене вже не залишилося жодної близької людини. Але не хочу тримати в собі ці переживання, тому напишу вами сюди цю історію.
Коли мені було тільки 25 років, трагічно загинув мій чоловік. Тоді були важкі часи – криза, безробіття та двоє малих дітей. Я не мала права опускати руки, адже треба старатися заради сина та донечки. Тому через біль та втому жила далі для малюків. Олежику тоді було тільки три рочки, а Іринці – нещодавно тільки рік виповнився.
Добре, що ми жили у селі. Я мала невелике господарство, тому ми завжди мали продукти на харчування. Домашнє молочко та сметанка, свіжі овочі та багато картопельки. І сусіди мені також допомагали у полі, адже де я сама знову зібрати сіно чи прополоти всі грядки для посіву. Згодом знайшла роботу – помічник інженера на місцевій фермі. Та і дітками місце у садочку було.
Ось так минали дні. Дім-садок-робота-садок-дім. Ну а потім ще й школа додалася. Хоча я жінка, але навчилася дрова рубати, а потім і син допомагав. Перекрила дах на осінь, паркан відремонтувала. Донечка також поралася по господарству, любила за тваринками доглядати. Думала, що в майбутньому стане ветеринаром.
Я хотіла дати дітям тільки найкраще, щоб вони не заздрили друзями чи однокласникам. Часто брала додаткові зміни на роботі, могла собі місяцями нові речі не купувати. що вже й говорити про косметику чи манікюр. Все одно на себе, головне, щоб діти були ситі, здорові та щасливі. Згодом, вони виросли, закінчили школу. Разом вступили до університету в місті, годину їхати від нашого села. Син згодом там знайшов хорошу наречену, швидко зіграли весілля. Донька залишилася у місті робити кар’єру. Тому вони рідко приїздили у гості.
Але з роками я не молодшаю. Вже і руки трясуться, не можу сапу тримати чи відра носити з водою. Нещодавно звільнилася з роботи, адже через вік було важко на ногах постійно стояти, вийшла на пенсію. Грошей було мало, тому вирішила продати корову та кіз – адже з ними так багато мороки, сама не впораюся. Залишилися тільки курочки та качечки. Одного дня приїхала донька, провідати захотіла. Осінь надворі, врожай вже весь зібрали.
– Донечко, скоро вже зима на носі. Ти ж знаєш, як у мене тут холодно. А пенсія маленька – ледь на комунальні вистачає. Можна я до тебе на 3 місяці переїду, а потепліє – то я повернуся в село?
– Мамо, та що ти таке говориш? У мене маленька однокімнатна квартира, де ти там помістишся? – розлютилася донька. Здається, що моє прохання її тільки рознервувало. Навіть не попрощалася та поїхала додому.
Не розумію, чому вона так різко відреагувала? Добре, без неї впораюся. Взимку мене провідували сусіди, приносили теплі речі та дрова. Одного дня пані Ярина, моя подруга, зателефонувала до сина і попросила мене забрати, мовляв, рідній матері тут погано. А він сказав, що не хоче бензину палити та кататися по ямах туди-назад. Попросив більше його через такі дурниці не турбувати та перекинув всю відповідальність на Ірину. Та Ярина навіть не стала їй дзвонити – забрала мене до себе. Має великий триповерховий особняк, тепло там і затишно.
Думаєте, що діти хоча б раз приїхали до мене у гості? Ніхто вже другий місяць навіть мені не дзвонить. Здається, що все одно на рідну маму. От стала я стара та немічна і нема кому на старості років подбати, навіть склянку теплого чаю принести чи ковдрою накрити. Вже мовчу про фінансову допомогу – пенсії ледь на ліки та комунальні послуги вистачає, тому у сусідів часто позичаю.
Але я пишу це, щоб не пожалітися вам на таких дітей. Будь ласка, шануйте своїх батьків! Вони ж вас виростили та викохали. Не покидайте їх у скрутну хвилину. Адже ми – єдині у світі, хто любить вас просто так і завжди вважають вас найкращими.
Єдине, що інколи картаю себе – можливо, що я не так виховала Олега та Ірину? Десь недогледіла?
Що б ви зробили на місці героїні нашої історії? На вашу думку, вона дійсно не так виховала своїх дітей?
