У родині мене нарекли старою дівою, адже у свої 26 не мала чоловіка та дітей. Однак, я не дуже переймалася таким статусом, адже обрала для себе кар’єру. А жоден кавалер не затримувався більше, аніж місяць. Тому вирішила, що буду жити у своє задоволення, не зважаючи на слова інших.
Але один день перевернув моє життя. І почалося багато проблем…
Початком кінця став звичайний плановий огляд у гінеколога. Я вийшла з кабінету зі сльозами та комом у горлі. Мені повідомили, що я безплідна та ніколи не зможу народити дитину. Жодні ліки та дипломовані спеціалісти не могли зарадити біді. Всі тільки розводили руками зі словами “не така форма безпліддя, яку неможливо вилікувати медикаментами”. Дивилися на мене співчутливим поглядом.
Я довго тримала це у собі, але одного дня вирішила зателефонувати мамі. Мені були потрібні її слова підтримки та розради. Однак, слухавку підняв тато і сказав, що вночі їй стало погано і вона зараз у лікарні. Я забула про свою проблему та чимдуж поїхала до неї, хоча жили у різних містах. Лікар, який оглядав маму, сказав, що на щастя нічого страшного не трапилося і через декілька днів вона буде танцювати на дискотеці.
Вперше за декілька днів я щиро розсміялася. Гумор лікаря підняв настрій. Тоді я не могла уявити, що переді мною стоїть майбутній чоловік. Спершу він телефонував для того, щоб поцікавитися станом пацієнтки, потім – побачення. Все так швидко закрутилося, я не встигла отямитися, аж раптом – стою під вінцем та даю присягу вічного кохання.
У мого чоловіка були діти від першого шлюбу, старший син та маленька донечка. Колишня дружина залишила дітей на батька, а сама чкурнула влаштовувати особисте життя, адже не хотіла провести найкращі роки життя серед дитячих памперсів та кухонної плитки. Я прийняла дітей, адже можливо Бог таким чином подарував шанс стати матір’ю, хоч і не рідною. Не даремно існує приказка “мати не та хто народила, а та, яка виховала”.
Через місяць трапилося справжнє диво – я завагітніла. Довго не вірила в те, що скоро буду мати третю дитину. Щастю чоловіка не було меж, а діти постійно сперечалися – братик чи сестричка?
Згодом у нас народився син. Тоді донечка вже підросла і допомагала мені бавити малюка, у всьому слухалась та завжди приходила на поміч. Та і старший син не відставав – бешкетував з братиком часто.
Згодом, чоловік почав затримуватися на роботі, адже працював на додаткових змінах, а я була вдома. Підіймати на ноги трьох дітей було складно, але ми намагалися дати їм тільки найкраще. Я розуміла, що це просто період, який потрібно пережити та що далі буде тільки краще. Не сварилася з чоловіком, коли той приходив пізно додому, не дорікала дітям за погані оцінки та завжди намагалася шукати у всьому позитив.
Коли наш старший син закінчував школу, на випускний прийшла… його біологічна мати. Здається, що вона забула про те, що колись кинула своїх дітей, не приїздила на їх дні народження – навіть просто не телефонувала та не цікавилася, як справи! Однак вирішила не псувати таке свято синові та не влаштовувати скандал при вчителях та учнях.
Наприкінці свята ведучий попросив дітей провести невеликий флешмоб – подарувати найріднішій та найкращій людині на їх думку букетик з білих троянд і сказати декілька теплих слів у мікрофон. Я помітила, як та жінка вже готувалася слухати похвальні оди від сина. Однак хлопець підійшов до мене, взяв за руку, вивів на середину сцени перед всіма гостями та сказав “Моя люба мамо! Ніхто ніколи не дбав про мене так, як ти! Дякую за те, що ти у нас є! Ми тебе любимо”. Поцілував у щоку та подарував букет. Я відчула, що зараз заплачу від щастя. Здається, що я впоралася зі своєю місією на відмінно.
Хоча минуло вже декілька років, але досі зберігаю цей пам’ятний подарунок від мого сина….
Чи погоджуєтеся ви з приказкою “мати не та, що народила, а та, яка виховала” ?
