З першого дня народження кинутий напризволяще, пізнав життя у всіх його огидних гримасах

Він не помітив зграю бродячих собак, – лише почув хрипке гарчання поруч з собою …

Сім’я Сергія приїхала на дачу в приміське село ближче до обіду. Місця тут чудові – для міського жителя тут справжній рай. Повітря чисте, свіже, не задимлене як в галасливому, і метушливому місті, яке немов величезний шлунок переварює в собі життя, долі, швидкоплинні зустрічі.

Тут в тихому, і в деякій мірі архаїчному селі, повітря наче п’єш великими ковтками, ніби це нектар богів щедро розлитий в блакитних небесах. 

Неподалік розташувалися будиночки селян з плетеними огорожами, і різнокольоровими дахами, звідки з димарів тягнуло смачним димком. Затишний вигляд села, немов турботлива мати, вінчала золотоверха церковця, виблискуючи на яскравому літньому сонці променистими хрестами, освячуючи добротою тихе село та його жителів.

У селі тому, колись давно народився, і жив, прадід Сергія, – знатний купець Микита Федорович Яблуков. Після себе, він залишив синові добротний будинок та земельну ділянку, які по закінченні часів, перейшли до Сергійкового батька. Будинок біля озерця був гарний, як ніби з казки: з різьбленими лиштвами, червонуватим черепичним дахом, просторим ґанком під навісом, та дерев’яною лазнею. А ще був сад, наповнений ароматом достиглих яблук, які пригинають гілки щедрим урожаєм.

Як розвантажилися, хлопчик пішов блукати вздовж озерця, розбудив по ходу задрімалого рибалку – зморшкуватого дядька в крислатому капелюсі, в відрі у якого сонно ворушилися кілька невеликих карасиків.

Сергійко покрутився біля риб, посміхнувся знову сонному рибалці, і пішов далі на ходу підбираючи і кидаючи в озерце плоскі голяки.

Як зграя бродячих собак підібралася до хлопця, він не помітив, лише почув хрипке гарчання поруч з собою, що переривається судомним вдихом. П’ять драних, «бувалих» псів, оточили Сергія, і оскалом злобно і хижо, гарчали не перестаючи. Він заплакав, боячись зрушити з місця, а зграя продовжувала підбиратися до нього ближче і ближче. Хлопчисько плакав беззвучно, відчуваючи небезпеку, яка виходила від розлючених собак, і вже готовий був впасти на землю, як раптом зграя перестала гарчати.

Зграя шанобливо розступилася, пропускаючи вперед величезного, кудлатого пса. Нависаючи над хлопчиком немов валун, він підійшов до нього впритул. Рибалка, який прокинувся,  побачив таке, встав зі стільчика, і перехрестився, взявши відро в руку в разі якщо доведеться захищати пацана. Сергійко заплющив очі, чекаючи найстрашнішого, але пес, обнюхавши хлопчика, раптом … лизнув йому руку.

Зграя як за наказом повернулась і пішла геть, а пес, залишився з хлопчиком ніби не довіряючи своїм побратимам, здатним не послухатися його бандитської волі …

З того дня, Сергійко і Мішка, – ватажок бродячої зграї, стали нерозлучними друзями. Жителі села, не могли повірити своїм очам: розбійник Мішка, під проводом якого зграя влаштовувала набіги на смітник, підгодовуючись там чим доведеться, який лякає своїм злісним і виглядом, готовий розірвати на клаптики будь-кого хто зазіхне на них, і їх бунтарський революційний дух, – став «тихіше води, – нижче трави», покірно підставляючи величезну немов котел голову під хлоп’ячу ручку.

З першого дня народження кинутий напризволяще, пізнав життя у всіх його огидних гримасах, Мішка, раптом відчув тепло маленького дитячого серця, не зіпсоване підлістю, жорстокістю, і злістю. Йому захотілося самому стати маленьким, забути про все погане, що було в його житті, і мчати наввипередки з Сергійком, боротися з ним граючи у високій траві, ходити на озеро, і лежачи на спині разом з ним дивитися на зоряне небо, яке в селі, – ох, яке красиве!

Разом тепер вони гуляли по селу, ганялися за строкатими метеликами, що пурхають в повітрі немов різнокольорові клаптики, запускали в небо пустотливого змія, а Мішка одного разу навіть із задоволенням почастувався великим шматком докторської ковбаси, що поцупив для нього з дому Сергійко. Хлопчик, і бродячий пес мріяли по різному, але дружба була для них єдиною великою мрією. Їм хотілося втекти на край світу, кудись в казкову країну, де можна їсти морозиво, і не застудити горло, гризти смачні кісточки яких там навалом, і цілий день ганяти футбольний м’яч.

Батьки хлопчика, наляканими розповідями місцевих жителів, про люту вдачу Мішки, і всієї його братії, спочатку не пускали його до величезного пса, який щоранку смиренно чекав біля хвіртки. Але коли на власні очі переконалися в тому, наскільки той прив’язаний до дитини, як віддано слідує за ним по п’ятах, грає і лащиться до нього, то зрозуміли, що це проста і міцна дружба між їхнім сином і собакою.

Так було протягом усього літа, аж до настання осені, коли сім’я зібралася їхати назад в місто. Всі речі були покладені в багажник батьківського автомобіля, а на двері будинку навісили замок. Сергійко в білій футболці, шортиках і сандалях на босу ногу, помітно витягнувся за бурхливе літо, підійшов попрощатися з Мішкою, і вставши на коліна, обняв свого єдиного друга. Пес схилив голову йому на плече, і по волохатій щоці скотилася скупа, гаряча сльоза …

… Машина по сільській дорозі їхала вдалину, а пес все ще довго біг слідом за нею, не відриваючи погляду від Сергія, який відчайдушно махає йому рукою на прощання …

***

– Чесно кажучи, мені важко сказати, що з вашим хлопчиком, – задумливо промовив молодий, але вже сивуватий лікар, постукуючи олівцем по столу. Всі аналізи ми зробили, ретельно перевірили результати, і … нічого. Сергій абсолютно здоровий, і для своїх однолітків, здоров’я його відмінне. Тут, швидше за все причина психологічного характеру. Я випишу вам напрямок до нашого психотерапевта, – Антоніна Юріївна дуже хороший і досвідчений фахівець, напевно вона зможе вам допомогти.

– Допомогти … Так, так … звичайно, виписуйте, – немов луною відгукнулася мама, і подивилася у вікно, де в невеликому лікарняному дворику дерева вже одяглися в багряні осінні наряди.

… Після того як сімейство повернулося з селища, де провело все літо, Сергійка немов підмінили. Він звичайно помітно підріс, зміцнів, засмаг на яскравому сонечку, цілісінький день бігавши з бродячим розбійником – псом Мишком, але коли сім’я повернулася додому, хлопчик став якимось іншим. Зовні звичайна дитина, як і всі діти його віку, він все так само як і раніше, з криками ганяв з сусідськими хлопчаками футбольний м’яч, захоплено дивився мультики, спілкувався з друзями, не забуваючи поставити корму золотим рибкам, які тільки-но він входив в кімнату, немов скидав з себе млосно нудьгу, і починали навперебій тикатись ротиками в стінки акваріума, випрошуючи позачергову порцію їжі.

Все йшло своєю чергою, як раніше, але відтепер для хлопчика в його чистій і благородній душі, життя розділилося на «до» і «після». Він нічого не говорив батькам, ні словом ні навіть натяком не показував як сильно сумує за своїм єдиним другом. В його очах оселився смуток, ніби пізня осінь присіла десь на краєчку часу, і підперши рукою золоту щічку, сумно дивиться вдалину …

Сергійко сумував за справжнім другом, – не за людиною, а за бродячим собакою повним відданості і любові …

Вони настільки здружилися, що відтепер були пов’язані незримою ниткою, що пролягає через відстані, але для них ці кілометри доріг, – нічого не значили. Пов’язані душами і серцями, хлопчик і собака сумували і тягнулися один до одного

Щоночі, як тільки всі вляжуться спати, Сергійко вставав з ліжка, і нечутно ступаючи босими ногами по підлозі, підходив до вікна. Там внизу під багатоповерхівкою, по дорозі яскраво освітленій вуличними ліхтарями, і різнокольоровими вогнями настирливих реклам, і не дивлячись на пізню годину ночі, метушливо снували автомобілі, лише ненадовго зупиняючи свій нескінченний біг, за наказом суворого і невблаганного світлофора.

Життя у великому і постійно чимось стурбованому місті не стихало ні на мить, обертаючи навколо себе долі, радощі й прикрощі, перемоги і розчарування. І в цій строкатій каруселі подій, біля вікна стояв хлопчик звертаючись думками до друга, такого далекого, і такого близького … У ці хвилини коли він вдивлявся в нічну далечінь де народжувалися і вмирали невідомі вогники, з мороку нічного лісу, до бережка озерця виходив бродячий пес, і ніби у відповідь вдивляючись в туманну далечінь, тепло і сердечно вітався зі своїм єдиним і близьким другом …

– Привіт …

– Привіт …

– Як ти?

– Не дуже…

– Чому?

– Сумую за тобою…

– Я теж дуже за тобою сумую…

– Хочу до тебе…

– А я до тебе …

– Прощавай, мій друже…

– Ні … До побачення …

– Ми ще побачимось?

– Так!

– Я буду чекати тебе…

– Я обов’язково приїду за тобою …

– До побачення … рідний …

– До побачення … рідний …

… – Синку, чому ж ти відразу не сказав? Ти думаєш ми з мамою заборонили б взяти в будинок Мишка?

Батько, ласкаво погладив Сергійка по голові, і поплескав його по світлому волоссю.

– Я не знаю … Я, я … думав ви не дозволите взяти додому такого великого собаку.

– І тому ти зібрав ці речі, для того щоб їхати до нього в село?

– Так … А ще я взяв для нього докторської ковбаси з холодильника … Думав лаяти будете. Але, Мишкові так сподобалася ця ковбаса … Адже він харчується тим що знайде, а я хотів зробити приємне своєму другові.

Батько посміхнувся, і притиснув сина до себе:

– Ех ти, конспіратор! Збирайся, поїдемо в село …

… Вони кинулися назустріч один одному – хлопчик і бродячий пес, немов були братами навік … Хоча так воно і було …

– Мішка!!! Мишка-а-а!

Сергій з розгону обійняв пса, а той не вірячи своєму щастю, почав лизати його щоки і руки, а в очах світилося стільки теплоти і любові, що напевно вистачило б на весь цей величезний світ. Вони впали на траву і обнявши один одного каталися по ній, немов по зеленому килиму. Доля посміхнулася друзям, і благословила на довгі роки життя, крадькома змахнула сльозинку радості.

… Коли вони їхали разом, Мішка займаючи значну частину заднього сидіння, гавкнув на прощання собачій зграї, яка прийшла проводити його, притулився своєю великою волохатою головою до хлопчика, і щасливо зітхнув …

Вам відомі історії такої врної дружби між людиною і собакою?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector