Як мені хочеться просто кудись зникнути…
Можливо, хтось вирішить, що я слабка і уявлення не маю про справді серйозні проблеми. Але терпіти таке мені не хочеться.
Мої батьки рано померли, тому окрім чоловіка і двох дітей у мене немає нікого ближчого та ріднішого. Сашко – мрія всіх жінок. Він чудовий чоловік і батько. Йому самостійно вдалося заснувати свою справу і досягти значних успіхів. Батьки пишаються своїм єдиним синочком і вважають, що він заслуговує на кращу дружину, ніж я. Та, попри мою бідність, відсутність кар’єри і житла, Сашко все ж вибрав мене.
На дворі була зима. Наближалися свята і Новий рік, а я готувалася до сесії в університеті. Після чергового вечора в бібліотеці я поверталася додому. На дворі падав дощ з мокрим снігом. Морозу не було, тому на дорогах утворилися калюжі. Саме в одну з них заїхав Сашко, коли я стояла на пішоходному переході. Уся вода опинилася на мені, а хлопець різко загальмував. Він вийшов з машини і почав просити вибачення. Через лють я не знаходила слів, щоб відповісти. Зрештою погодилася на допомогу, яку він запропонував.
Після цього випадку ми почали регулярно бачитися. Сашко зустрічав мене після навчання і відвозив до себе додому. Однак довго ця казка не тривала.
Одного разу я була у квартирі сама. Пролунав стукіт у двері. У гості прийшла мати Сашка. Вона звинуватила мене в тому, що я обдурила її хлопчика і намагаюся заволодіти його майном. Після почутого я хотіла піти геть, але з’явився сам Сашко. Він усміхався і представив мене матері як свою наречену. Та ці слова вже нічого не означали для мене, бо я збиралася покинути стіни цього дому, як тільки хлопець відпустить мою руку. Та Сашко став на коліно і освідчився мені. Це розлютило його матір, яка мовчки пішла геть з кімнати. Я ж зраділа. Та це було рано…
Ми одружилися, а згодом дізналися, що станемо батьками. Я встигла закінчити навчання в університеті і повністю присвятила себе сім’ї.
У нас народилися двійнята. З хлопчиками свекруха одразу відмовилася мені допомагати. Сашко увесь час проводив на роботі, щоб забезпечити нам гідне існування. З синами мені вдається справлятися самостійно, хоча це дуже важко. Чоловік повертається з роботи і говорить мені приємні слова, а я не маю часу на ніжності, бо спішу прибрати посуд після вечері і доробити домашні справи. Зранку все починається знову по колу.
У мене не вистачає сил, щоб приділяти увагу чоловікові. І взагалі я постійно відчуваю втому. Інколи мені хочеться втекти. Втекти зі сім’ї.
Звичайно, що це не вихід з ситуації. Але що мені робити? Чужинцям дітей не залишу, а рідні не хочуть допомагати. Як мені впоратися зі всіма труднощами і не втратити сім’ю?
Що ви можете порадити жінці в цій ситуації?
