Мама народила мене, коли їй виповнилося вісімнадцять років. З татом вони одружилися досить рано. Мабуть, тому їхній шлюб дав тріщину. Буквально через два роки мама усвідомила, що помилилася з вибором і почала зустрічатися з нашим сусідом. Вона відпроваджувала батька на роботу, мене в садочок, а сама йшла у квартиру навпроти.
Батько три роки не здогадувався про зраду матері, поки хтось йому про це не розповів. Він несподівано навідався до сусіда в гості, де переконався у всьому на власні очі.
Згодом тато помер, а ми з мамою почали жити з її коханцем. Проте вітчим так і не зміг прийняти мене. Ще більше все ускладнювали мої постійні запитання про батька. Матір не витримала і прийняла рішення віддати мене в дитячий будинок.
Ці всі перипетії не могли не позначитися на моїй слабкій психіці. Через пережитий стрес я перестав говорити. Зі звичайного притулку мене перевели в спеціалізований. Та через хороше навчання я згодом знову повернувся до нормальних дітей.
Там у мене з’явилися друзі. Особливо тісні стосунки зав’язалися з Оленкою. Коли мені виповнилося 15 років, мама вирішила забрати мене назад. Саме через розлуку з подругою я переймався найбільше. Адже не хотілося залишати її там одну.
Зрештою, я успішно закінчив школу і вступив в академію. Після її закінчення мене відправили на роботу в інше місто. Тоді ми з Оленкою припинили своє спілкування. Наша остання зустріч відбулася на її випускному, де ми вдвох танцювали вальс.
Через декілька років я наважився відкрити власний бізнес, пов’язаний із вантажоперевезеннями. Кар’єра складалася успішно.
Серед працівників мого офісу була дівчина Юля. З першого дня ми з нею знайшли спільну мову. Так зав’язалися наші стосунки, які закінчилися пропозицією одружитися. Я радів думці, що у мене з’явиться повноцінна сім’я. Адже через важке дитинство для мене це було великою цінністю.
Дружина пішла з роботи і почала облаштовувати наше житло. Вона займалася ремонтом та іншими дрібницями, які її втомлювали. Я охоче погодився найняти хатню робітницю й шофера. Про дітей моя обраниця навіть чути не хотіла.
Згодом у Юлі з’явилося багато нових подруг. Вона проводила з ними багато часу, тому ми з нею почали рідко бачитися. Дружина регулярно не ночувала вдома. Спочатку я непокоївся, але потім переконався, що Юля не обманює мене, тому спокійно занурився у власну роботу.
Перед черговим відрядженням дружина прощалася зі сльозами на очах. Вона не хотіла, щоб я їхав. Вже в аеропорту мій партнер переніс нашу зустріч, але я лише зрадів цьому. Не роздумуючи вирішив їхати додому. Дорогою купив квіти для Юлі.
Проте на мене чекав неприємний сюрприз. Такий же, як і мого батька багато років тому. Я спробував вгамувати свої емоції й спокійно вказав дружині на двері.
Того вечора я вийшов на вечірню прогулянку. У голові крутилися думки про те, що мені не щастить з жінками. Спочатку мене зрадила матір, а потім кохана…
Юля пробувала вибачитися за свій вчинок і аргументувала все тим, що я не приділяв їй достатньо уваги. Ці нещирі слова ніяк не вплинули на моє рішення. Миритися я не хотів.
Після цього я ще більше занурився в роботу. Якось я згадав про подругу дитинства. Від Олени я давно не чув жодної звістки, але вирішив навідатися у свій дитячий будинок.
– Ви когось шукаєте? – запитала мене жінка, коли я йшов уздовж коридору.
– Оленко, це ти? – я не міг повірити своїм очам.
Дівчина абсолютно не змінилася, лише подорослішала і стала ще вродливішою. Вона мовчала і не знала, що відповісти.
– Вибач, що я зник на багато років, – зрештою промовив я.
Раптом за спиною пролунав голос дитини:
– Мамо, а хто цей дядько?
Я подивився на семирічну дівчинку і все зрозумів. Дитина була схожою на мене. У голові з’явилися спогади з того самого випускного вечора…
Після цього ми з Оленою більше не розлучалися. У нас щаслива сім’я, яка нещодавно поповнилася синочком. Тепер я нікуди їх не відпущу і зроблю все, щоб вони кожного дня усміхалися.
А як би ви відреагували на зраду своєї другої половинки? Чи можна пробачити такий вчинок?
