Пам’ятаю, як вперше тримав на руках сина. Тоді я ледь стримував сльози від щастя. Розумів, що тепер він – номер один у моєму житті, стільки всього треба показати та навчити! Я знав, що моя місія – виховати самі ті чесноти, які допоможуть йому стати хорошою людиною.
Тоді у нашій родині не було багато грошей. Криза та безробіття сильно вдарили по моєму гаманці, однак я не опускав руки. У мене є син, якому хочу дати тільки все найкраще. Влаштувався у великий супермаркет на склад. Розкладав товари на полиці, слідкував за постачанням продукції та інколи після зміни прибирав за клієнтами у торговому залі. Але з часом життя налагодилося та я отримав підвищення і зараз працюю заступником головного директора та паралельно займаюся адвокатським бізнесом. Якраз сьогодні ми уклали вигідну угоду з новим партнером щодо нашого магазину.
Вирішив відсвяткувати такий день.Тоді в Іванка ще був один урок, тому я купив його улюблене морозиво та поїхав до школи. Бачу, як він радісний вибігає зі своїми друзями до хлопчика. Той був одягнений у поношені джинси та де-не-де порвану курточку.
– Агов, ти, безхатько-невдаха! Такий самий, як твій тато – будеш прибиральником у нашій школі! Ха-ха-ха! – кричав Іванко та хотів вже штовхнути хлопчика, однак побачив свого тата. Швидко підбіг та обійняв.
Але чоловікові стало дуже ніяково. Невже він так виховав свого Івана, що той сміє ображати слабших?
– Іван, чому ти думаєш, що маєш право говорити такі речі про цього хлопчика та його батька?!
– Тату, не звертай уваги. Він звичайний ботан та заучка, з ним навіть нема про що поговорити на перерві.
– Тобто те, що він гарно навчається та старанно готується до шкільних предметів означає, що можна обзивати його невдахою?
Бачив, як син червоніє від сорому. Ховає свої очі та дивиться кудись в землю, на сусідній будинок чи хмари – та тільки не у вічі.
– Іване? – грізно запитав тато й подивився на нього так, немов хоче дірку пропалити поглядом.
– Просто його тато працює у нашій школі прибиральником. А Петя завжди сидить та книги читає, навіть не грається на перерві. Постійно руку підіймає і все розповідає, справний зануда! А ти заступник та адвокат, не такий бідний, як вони!
Чоловікові було боляче чути такі слова від власного сина. Йому тільки 12 років, але таке відчуття, що я його не знаю.
– Ходімо, я тобі дещо покажу…
Нещодавно вони переїхали у приватний будинок за містом. У сина був басейн та власний майданчик на задньому дворі. А ще відвідував футбольний клуб та репетитора з англійської мови. Родина двічі в рік відпочивали закордоном на морі. Щодня відвозив та забирав Івана зі школи на машині, тому поняття “автобус” чи “трамвай” йому просто незнайомі. Олексій міг дати йому все найкраще для щастя.
– Тату, але ж це не наш район взагалі? Куди ти мене привіз.
Вони вийшли на околиці міста, біля залізничних колій. Тут жили цигани та безхатченки, деякі будинки просто розвалювався на очах.
– Ось тут я колись жив з твоїм дідусем.
– Тут? Ні, я тобі не вірю! Ти жартуєш, тату!
– Я тобі хочу розповісти про своє дитинство.Ти знаєш, що бабуся померла давно, я ще навіть до школи не ходив. А твій дідусь був звичайним робітником на заводі. Тоді нам ледь вистачало грошей на продукти, тому про такі речі, як море чи новий футбольний м’яч я міг тільки мріяти. Та навіть придбати льодяника я не міг. До школи завжди ходив пішки, а одяг переважно купував на секонд-хенді. Але мій тато старався дати мені все необхідне. Я закінчив школу на відмінно та поступив на державну форму навчання у престижний університет.
Батько працював майже по 16 годин в день на заводі. Звісно, що така робота мала негативний вплив на його здоров’я, але заради сина він терпів ці всі муки. Олексій розумів, що може полегшити його страждання. Влітку часто підпрацьовував на будівництві або ж роздавав листівки. Бувало, що працював охоронцем у супермаркеті та офіціантом у кафе. Розумів, що вже дорослий і настав його час дбати про татуся…
– Татку, вибач. Я розумію, що вчинив не правильно. Але чому ти ніколи не розповідав про це раніше?
– Не знаю. Можливо, що просто не було нагоди. До цього дня.
– Я попрошу вибачення у Петрика, обіцяю! І більше ніколи не буду його кривдити, чесне слово!
– Звісно. Але ти маєш зрозуміти, що кожна праця – важка та заслуговує поваги. Тому цілий тиждень ти будеш прибирати вдома. Витирати пилюку, мити посуд та доглядати за собакою. Ранкова та вечірня прогулянки – також твоя відповідальність!
Тоді Іванко старанно виконував всі обов’язки, про які говорив батько. А потім взагалі робив це щовихідних, й таким чином давав батькам поспати на декілька годин довше. У понеділок вибачився перед Петриком. Вони не стали найкращими друзями. Однак, Іван захищав хлопця від задирак, а той своєю чергою давав списувати на контрольних роботах.
На вашу думку, Олексій правильно зробив, коли вирішив так “провчити” сина?
