Ми з чоловіком прийняли рішення про розлучення. На той момент нашій старшій доньці було 5 років, а молодшій – лише 1.
У моєму житті це був не простий період. Я була в декретній відпустці, але від цього втомлювалася не менше. На мені було щоденне прибирання, прання та готування. Дорогою на роботу чоловік забирав одну доньку в дитячий садочок, а друга була цілий день у мене на руках. Коли Іван приходив ввечері додому, то я завжди з останніх сил розігрівала вечерю. Допомоги чекати не було звідки, адже бабусі та дідусі живуть далеко.
Усе це вплинуло на наші стосунки з чоловіком. Ми почали постійно сваритися. Не хочу виправдовувати себе, адже я неодноразово перегинала палку. Однак мені необхідно було звільнити свої емоції.
Мати неодноразово попереджала мене, мовляв, якщо я не схаменуся, то залишуся одна. От тоді доведеться зі всіма труднощами справлятися самій. Та я у відповідь лише наївно запевняла, що такого не станеться. На жаль, мама мала рацію.
Якось чоловік повернувся з дочкою з прогулянки. Мене роздратувало те, що шарфик був зав’язаний неправильно. Я зробила зауваження, яке переросло у справжній скандал. Зрештою чоловік розсердився і пішов з дому. Щоправда, я залишилася з грішми та з дахом над головою. А ще наші діти з сусідкою разом ходили в садок, тому вона кожного ранку забирала мою доньку.
Після розлучення чоловік відмовився від усього майна. Він погодився виплачувати аліменти, а окрім цього завжди робив дітям подарунки. Батько забирав малюків на прогулянки кожних вихідних. Потім він традиційно заходив на чай. У якийсь момент я зрозуміла, що хотіла б відновити наші стосунки, але чоловік відмовився. Згодом він перестав заходити в гості, а через деякий час – рідше приходив до доньок і спілкувався з ними по телефону. У нього з’явилася інша жінка, з якою через рік вони побралися.
Нещодавно наша старша донька пішла в школу. Для нашої сім’ї це невелике свято, яке хотілося б відзначити у родинному колі. Проте чоловік навіть не прийшов на торт. Молодша донька вже незабаром піде в дитячий садочок, а у мене закінчиться декретна відпустка. Не знаю, як я маю все встигати і поєднувати. Та найгірше те, що доньки справді сумують за татом. Вони часто цікавляться, коли той прийде до них. Я ж прошу Івана відвідати дітей, але у нього завжди не вистачає на це часу. Його візити приурочені лише святковим подіям.
Я розумію, що причиною такої поведінки є його нова дружина. Вирішила, що потрібно з нею поговорити, тому зателефонувала і пояснила, що доньки сумують без батька, тому не можна забороняти йому приходити до нас.
Та у відповідь вона запевнила, що вся проблема лише у кількості роботи чоловіка. Адже він багато працює, щоб мати змогу виплачувати кредит, який вони взяли. Це мене обурило ще більше. Адже власне матеріальне благополуччя для Івана важливіше, ніж рідні дочки. Щоб провчити чоловіка, я прийшла разом з доньками до його офісу, де привселюдно почала вияснювати стосунки. Він зніяковіло дивився на мене і намагався владнати конфлікт.
Мені добре відомо, що нова супутниця чоловіка одружена вдруге, а її перший шлюб розпався через надмірну ревність. Думаю, що з Іваном історію повторюється. Вона не лише намагається відсторонити батька від дітей, але й зробити все можливе, щоб він раптом не повернувся до мене. Можливо, хтось допоможе мені хорошою порадою, щоб змусити Івана проводити час з доньками. Мої слова і пояснення до нього не доходять, а дивитися на сумних дітей також немає сил.
Що б ви могли порекомендувати жінці, яка опинилася в такій ситуації?
