Колись у мене була сім’я, як, напевно, у багатьох, були мама, тато і я. Але мама потрапила до лікарні і скоро її не стало. Тато з горя почав заглядати в пляшку, у нас часто не було вдома що поїсти, в школу я почав ходити брудний і голодний, у мене впала сильно успішність.
До нас прийшли з органів опіки, сусіди викликали, вони хотіли мене забрати, але тато їх упросив і вони залишили мене вдома, але батькові сказали, що прийдуть до нас через місяць.
Після їх відходу тато пішов в магазин, купив продуктів, і ми з ним взялися за прибирання квартири, тато з того часу не пив.
Одного разу він прийшов і завів зі мною розмову, про те, що він хоче мене познайомити з однією жінкою. Коли я запитав тата, чи він більше не любить нашу маму, то тато мені сказав, що любить маму, і до цього дня, але нам це треба, щоб органи опіки від нас відстали.
Ми пішли в гості до тітки Марії, мені вона дуже сподобалася, у неї був син Артем, молодший за мене на два роки, ми з ним добре порозумілися. Коли ми прийшли додому, я татові сказав, що тітка Марія дуже хороша, і тоді через місяць ми переїхали жити до неї, а нашу квартиру ми вирішили здавати.
Тільки життя почало налагоджуватися, як прийшла знову біда в наш будинок, у мене не стало тата.
Через три дні прийшли працівники органів опіки і забрали мене в дитячий будинок.Тітка Марія приходила до мене майже кожен день, вона тим часом збирала документи для того, щоб мене забрати додому.І ось одного разу, коли я вже і віру втратив в те, що колись мене заберуть додому, мене викликала директор і мені сказали, що я їду додому.
Коли я вийшов на поріг дитячого будинку, то побачив там щасливу тітку Марію і Артема. Я підбіг до неї, обняв її і розплакався, як маленький хлопчик, від щастя, що у мене, нарешті знову є сім’я. Я плакав, а тітка Маша мене заспокоювала, і тоді я сказав їй:
«Мама, ти ніколи не пошкодуєш, що повернула мене додому, дуже тобі дякую».
Ми повернулися додому, я продовжив вчитися в школі, в якій навчався раніше.
Час пролетів дуже швидко, я закінчив добре школу і вступив до інституту, після інституту, мене запросили працювати на завод, спочатку робітником, а потім я пішов по кар’єрних сходах, зараз я начальник цеху.
У Артема теж все добре склалося, ми з ним брати, нехай не по крові, а по суті, ми брати.
Ми вже дорослі, кожен має свої сім’ї, але кожні вихідні ми приїжджаємо до нашої мами на її фірмовий борщ з пампушками з часником. Мама дуже рада нашим візитам, а наші дружини дуже люблять нашу маму, вона для них швидше подружка, ніж свекруха. Я дуже вдячний долі за те, що тато тоді зустрів мою маму Марію, адже якби не вона, я не знаю, як склалося б моє життя.
Ще дуже вдячний моїй мамі за те, що вона для нас з братом робила і робить, вона нам дуже допомагає, тим, що вона є на цьому світі.
Якби не Марія, не відомо як би склалася доля в цього хлопчика, чи не так?
