Хто б там що не казав і не думав, але поняття “свекруха” я постійно сприймала по-своєму. Ні, я ніколи не велася на стереотипні розмови чи чутки. У мені, здається, від народження жила негативна установка, як тільки доводилося мати справу з подібним. Просто рефлекс, якщо так можна сказати. Може, на це вплинуло виховання, бо біля мене ніколи не було тих, хто був би задоволений своєю свекрухою. От і я цьому навчилася. Уже з дитинства знала, що йдеться про щось нехороше. Одразу асоціації такі погані: сварки, розлучення, непорозуміння. Жах одним слово.
У моїй уяві все завжди починалося однаково. Мовляв, матір мого чоловіка не злюбила мене одразу. Далі йдуть деталі: за що, чому, як саме. Потім починається ледь не цілий бойовик.
І не повірите, я, коли виросла, опинилася у схожій ситуації.
Коли я закохалася в чоловіка, то наївність засліпила мені очі. Я думала, що в нас вічна любов. Ота справжня, про яку у казках розповідають. Думала, що ніхто і ніщо її не зруйнує. Втім…
Зважаючи на свої упередження та страх, я зі свекрухою не бачилася дуже довго. Не хотіла з нею знайомитися. Певне, це була інтуїція.
Згодом мій чоловік пішов в армію і саме тоді ми перетнулися вперше. Не повірите, але я сама підійшла до неї. Сама собі хотіла довести, що може й боятися там нічого. Я ж не дитина якась. Як це не знайти спільної мови з жінкою. Вона ж не монстр.
Я старалася, як тільки могла. Але згодом зрозуміла, що мама мого чоловіка не тільки не злюбила мене… Вона мене ненавиділа.
І сама не знаю чому. Я не зробила нічого такого, що могло б її образити. Навпаки старалася догодити.
Вдіяти було нічого. Я просто змирилася і вирішила чекати чоловіка з армії.
Так минув рік.
Зі служби якраз повернувся коханий і я знову закуталася у свої наївні рожеві мрії. Але жити нам довелося у його батьківському домі. Зі свекрухою.
Та жінка навіть не приховувала неприязні. Вона постійно чіплялася, робила зауваження, насміхалася. Я згодом і сама почала думати, що в мене справді руки не з того місця ростуть.
І доки я смиренно хилила голову і корилася її наказам, вона таке про мене всім розповідала… Якби ж я тоді тільки знала про це.
Так минув другий рік. Ми з чоловіком розписалися.
Весілля вирішили не робити. Просто зібрали близьких і рідних за святковим домашнім столом.
Думаєте, це було наше рішення?
Ні, так забажала свекруха.
Ми не витерпіли. Почали жити з батьком мого судженого. Він з моєю свекрухою розлучився давно і жив окремо. Як я його розумію…
Втім, жінка нас і там дістала.
У свій бік я постійно чула, яке я ледащо, як я нічого не вмію. А вишенькою на торті стали звинувачення в тому, що я чоловіка з армії не чекала. Кавалерів до себе водила. Ото вже вигадала. Безсоромна.
Ясна річ, що мене це сильно ображало. Це все було чистою брехнею. Я і в домі хазяйнувала добре, і їсти смачно готувала, і чоловікові вірна була.
Свекруха навіть свого колишнього проти мене намовляла. Але він – чоловік хороший. Постійно мене тільки захищав.
Я ж тим часом дуже від того всього втомилася. А що робити, збагнути не могла.
Усе в голові так закрутилося, що я й справді повірила, що це я така погана. Приблизно такими були мої п’ять років шлюбу. Постійні сварки, стрес, нерви. І це тільки зі свекрухою.
З чоловіком ми жили душа в душу. Він мене любив та цінував. І сам був парубком видним, мав хорошу роботу, потрібні зв’язки та непогані гроші. Я ж зі слів його матері була просто нікчемою на його фоні.
А я й справді була невдахою. Постійно прогиналася під думку тієї жінки. Терпіла образи, не реагувала на приниження. Помітивши це, свекруха вигадала новий план. Вона почала вигадувати байки про мою сім’ю.
Я тільки один раз у житті спробувала їй заперечити, але у відповідь почула стільки бруду, що відтоді замовкла надовго. Навіть мої найближчі подруги потрапляли під її роздачу. Їй ніби подобалося принижувати інших.
Першою здалася моя мама. Вона заборонила мені спілкувалася з ненькою чоловіка. Звучало це прекрасно, але я не могла зрозуміти, як втілити таке на практиці. Але в пригоді тут стала сама свекруха.
Коли була вагітна вона вчинила черговий скандал. Я тоді була така знесилена, що просто вигнала її з дому.
Жінка так здивувалася. Не могла повірити, що і я за себе постояти можу.
Я ж її тоді з дому й випровадила.
Те відчуття всевладдя, коли ти керуєш власним життям і можеш дати відсіч будь-кому, мені сподобалося. Я вирішила, що з тієї миті чинитиму так завжди. Тоді сама для себе я вирішила, що більше нікому не дозволю знущатися ні наді мною, ні над моїми рідними чи знайомими.
Ось уже минає аж третій рік мого спокійного життя. Тепер тільки гармонія та спокій. Зараз я люблю та поважаю перш за все себе. Зі свекрухою ми не спілкуємося взагалі. З рідною онукою я, звичайно ж, дозволяю їй бачитися. Я ж не нелюд. Але й те роблю з обережністю. Хоча, здається, бабуся вона хороша.
Чи я про щось жалію? Ні. Ви можете сказати, що мій вчинок був низьким і я показала свою невиховану сторону, але цей випадок – єдине, що поставило все на свої місця. Зараз усім значно легше живеться. Я ж вдячна свекрусі тільки за чудового сина, з яким я проживаю найкращі роки свого життя. Вісім років з ним – це щасливий шлюб і лише п’ять його матері вдалося затінити своєю ненавистю. Втім, ми все надолужимо, повірте.
Яку пораду юним невісткам Ви можете дати?
А якими секретами поділитеся зі свекрухами?
