Після розлучення дружина подала позов в суд на аліменти. У відповідь чоловік вирішив напакостити колишній, тому розпочав справу стосовно встановлення місця проживання дитини разом з ним.
На користь батька був той факт, що він має стабільний заробіток, тому зможе повністю забезпечити свою малечу. Натомість матір три роки була у декретній відпустці й досі залишається безробітною. Жінка не мала офіційного працевлаштування, адже час від часу робила манікюр у себе вдома й продавала сувенірні банти.
У чоловіка була свою власна чотирикімнатна квартира з окремою дитячою. Оскільки донька регулярно в нього ночувала, то там були всі необхідні іграшки, засоби гігієни й одяг.
Щодо колишньої дружини, то вона винаймала однокімнатне житло. Там було лише одне спальне місце, тому з дитиною вони спали разом. Очевидно, де умови проживання були кращими.
А всі судові перипетії розпочалися через образу на жінку. До того часу чоловік виплачував аліменти шість років поспіль, щоправда, неофіційно. Він перераховував кошти на банківський рахунок або давав їх у конверті. Також тато оплачував навчання в дитячому садочку й додаткові секції для своєї доньки. А ще він кожного року вручав колишній дружині путівки на море.
Йому достатньо було зібрати необхідні чеки, які зберігалися в електронному вигляді.
Суддя у відповідь на позов жінки зауважив, що вона отримує достатньо грошей, аби мати змогу забезпечувати не лише доньку, але й себе. Тобто дитина була на повноцінному утриманні батька. Саме цим чоловік вирішив скористатися, коли колишня образила його.
Психолог видав спеціальну довідку, яка підтверджувала, що батько може забрати до себе доньку і подбати про неї.
Результат судового засідання вразив усіх.
Прохання чоловіка задовольнили, а жінці відмовили в оформленні аліментів.
Тепер обоє батьків думають, що їм робити. Адже тата цілком влаштовувало те, що його донька живе з матір’ю. Та й колишній вистачало грошей, але жадібність зробила своє.
Зараз розлучене подружжя має намір писати апеляцію. Їм потрібно придумати, як донести до судді те, що попередні позови були несерйозними.
А як ви вважаєте, чи можна керуватися своїми емоціями, коли справа стосується такого серйозного питання, як майбутня доля дитини?
