Мій син – ще той шанувальник футболу. Коли не прийде зі школи додому – увесь одяг брудний. От я і затіяла прання, але мої плани перервав дзвінок Ані:
– Що ти робиш? Вільна?
– Та не зовсім. Щось трапилося? – схвильовано запитала я.
– Трапилося! І не щось, а справжнє диво: від Ірки нарешті Василь пішов. Треба відсвяткувати цю справу гарно, бо ще передумає раптом. Тьфу, тьфу, тьфу, звісно.
Я й не знала, чи радіти цій новині, чи ні. Сама вигнала свого непутящого Петра рік тому, але жити від того щасливіше не стала.
Усі дівчата зібралися за спільним столом. Одна поперед одну прийнялися виголошувати тости:
– За звільнення, Іринко, за свободу! – кричала Аня. – Нарешті той тиран від тебе пішов. Ти ще довго його терпіла, подруго, я тобі скажу. Усе йому було недогода. Це ж треба – їжу в смітник викидати, бо, бачте, пересолена.
– Угу, та це іще було терпимо. А як сон йому раз наснився, нібито я йому зрадила з кимось – то він тиждень зі мною не балакав! Але тепер закінчилися мої муки, – додавала Ірина.
Виявилося, що Василю було, куди йти. Знайшов собі в сусідньому містечку якусь Ангеліну. Вона, за його словами, красуня, не те, що Ірка. І доглядає за собою, і побут облаштувати вміє – золото, а не жінка. Покликала вона його до себе жити – тоді Василь сміливості й набрався, щоб сказати дружині усе, що він про неї думає. Обкрутив хитрун усе так, що Ірка сама ж і винна вийшла у подружній зраді чоловіка!
– А як же діти тепер? – спитала я з жалем в голосі.
– Подам на аліменти – хай забезпечує, – сухо відповіла Ірина.
– Ой, не знаю я, дівчата. Не такий вже поганий був той Василь. От я вигнала свого Петра, а тепер так його шкода. Ви бачили його? Має жалюгідний вигляд, а все я у тому винна, – поділилася я.
– Ти здуріла, Надю, чи що? – кричала Аня. – Забула, як погрожував тобі, що з хати вижене? То ти його тепер пошкодувати вирішила тільки тому, що він поголитися не вміє без нагляду дружини?
– Та годі вам сваритися, – втрутилася Леся, – от мій Сашко 2 роки як помер, а я б усе віддала, щоб якесь чоловіче плече підтримки в мене було.
Поки усі заспокоювали Лесю, яка вмить залилася слізьми, Іра й справді замислилася, чи таким негідником був її Василь…
Аж раптом він з’явився на порозі хати. Ірка вскочила з місця, кинулася йому на шию: обнімає його, цілує, благає, аби той повернувся до неї.
– Не встиг за чоловіком порох на дорозі осісти – як ти вже з подругами мене брудом тут поливаєш, – суворо сказав Василь.
Ми з дівчатами швиденько зібралися і чкурнули з хати, аби не заважати парі з’ясовувати свої стосунки.
– Повернися до мене, Василю. Я тобі все пробачу, – долинали з хати крики подруги.
Але коханий тільки розсміявся їй в обличчя, мовляв, кому ти тепер така потрібна. Забрав речі і вийшов з хати, навіть не оглянувшись.
Недовго Василь витримав без Іриної любові, та й Ангеліна, мабуть, виявилася ще тією штучкою. З клуночками з’явився за місяць на порозі рідної хати.
– Ну, тішся тепер! Я повернувся до тебе, – весело сказав чоловік.
– Тільки мені цього не потрібно. Забирай свої речі і йди туди, звідки прийшов, – різко відповіла Іра.
– Тобто? Ти ж так благала, аби я повернувся?! Як же вас жінок зрозуміти? Спочатку Ангеліна мені мозок виносила, тепер ось ти!
– Щоб розуміти, треба хоч трішки нас любити. А тобі це зовсім не виходить. Де знаходяться двері, ти знаєш, – сказала Іра і повернулася до своєї кімнати.
Декілька хвилин стояв чоловік на порозі, сподіваючись, що дружина передумає. Коли цього не сталося, взяв свої речі і вирушив на пошуки тієї, яка навчить його любити.
Чи правильно вчинила Іра?
Чи погоджуєтеся ви з Надією?
