Моя бабуся живе сама в невеликій квартирі, але ніколи не скиглить з приводу самотності. Вона вже звикла до того, що у своїй домівці вона сама собі господиня.
Єдине, що може насолити старенькій – це дуже гучні сусіди. За її словами, через мешканців сусідньої квартири вона навіть спати спокійно не може.
Останнім часом здоров’я бабусі почало її дуже підводити. Важко їй стало давати собі раду, тож я вирішила на якийсь час переїхати до неї, поки вона не почуватиметься краще.
Перша ніч з суботи на неділю минула дуже спокійно. Бабуся зручно вляглася у ліжко і майже одразу заснула. Завтра їй дуже рано потрібно було встати, бо вона поспішала на службу Божу.
На новому місці я завжди довго вмощуюся, от і квартира старенької не стала винятком. Пролежала цілу ніч, витріщаючись на стелю. Я навіть зраділа своєму безсонню, бо пригадала собі про шумних сусідів. “Зараз я послухаю, що ті негідники витворяють!”, – сказала я собі подумки. Минула година, дві, три, а в кімнаті чутно лише цокання стрілки старовинного бабусиного годинника.
Мені видалося це дивним, але я подумала, що, мабуть, молода пара на вихідні кудись поїхала.
З понеділка я мала виходити на роботу. Графік звичний: з 9 до 18 години. По завершенню робочого дня стрімголов мчала до бабусі, аби приготувати для нас смачну вечерю. Такий спосіб життя мене трохи втомлював, бо часу на особисте життя майже не вистачало. Та чого ж не зробиш заради дорогої тобі людини?
Та в першу ж ніч робочого тижня на мене чекав неприємний сюрприз.
Як тільки я лягла, закрила очі і вже готова була заснути після складного дня, бабуся увімкнула телевізор на повну гучність. Я не хотіла робити їй зауваження, бо знала, що зі слухом в старенької не все гаразд. Терпіла до 2 ночі, поки її улюблена телепрограма не завершилася. Після того, провалювалася в сон. Щоправда, зовсім ненадовго.
О 4 ранку на бабусю нападав голод, тож вона човгала на кухню, вмикала мікрохвильову піч і розігрівала приготовану мною вечерю.
Ці події повторювалися 3 ночі підряд. В четвер я взяла вихідний, бо якби цього не зробила, заснула б просто на робочому місці.
На щастя, мені вдалося поспати хоча б до 9 ранку. Для мене це вже була перемога! Я встала з ліжка і вирішила приготувати для нас з бабусею млинці. Зайшла до неї в кімнату, аби перевірити, чи вона вже прокинулася, і побачила, що вона лише готується до сну.
Як з’ясувалося, старенька лягає спати о 10:00, а прокидається о 16:00. Звісно, що сусіди заважають їй спати, бо ж на дворі – білий день! В той день бабуся на мене ще й розсердилася, мовляв, я надто голосно готувала обід, хоч я й рухалася по кухні майже на пальчиках.
Чаша мого терпіння переповнилася на сьомий день мого спільного проживання з бабусею. В неділю я втекла.
Стареньку й надалі доглядаю, турбуюся про неї, але жити з нею не буду.
Чи правильно вчинила головна героїня?
Фото з відкритих джерел
