Як я не намагалася, та догодити своїй свекрусі за 24 роки спільного життя з її сином так і не змогла.
Чи то вона така людина, чи то в мені щось не так – гадки не маю. Підозрюю, що таки перший варіант, бо чоловік за увесь цей час не сказав на мене жодного кривого слова. Живемо душа в душу.
Серце Валентини Павлівни не розтопили навіть двійко чудових внучат. Свекруха завжди знаходила, до чого причепитися.
Я мовчала, мовчав мій чоловік, але нещодавно відбувся конфлікт, який і став останньою краплею у чаші нашого терпіння.
Минулого місяця Дмитру мало виповнитися 50 років – така визначна дата, ювілей. От мені до голови й прийшла ідея влаштувати коханому справжнє свято – в ресторані, з музикою і багатьма друзями та рідними, яких давно не бачили.
Дмитро спершу соромився, але я його вмовила, бо бачила, що він насправді цього дуже хоче. У нього ніколи не було якогось розкішного святкування, завжди економив на собі, аби приносити якнайбільше грошей в сім’ю, тож він точно заслужив на незабутній вечір, на якому він буде королем.
Я про все подбала: замовила найкращий ресторан, обрала страви і музику, найняла працівників, які прикрасили зал так, що неможливо було відірвати очей.
Треба було бачити обличчя мого Дмитрика, коли він побачив, як усе красиво. Обіймав мене і мало не розплакався.
Той вечір мені не забути ніколи. Все було ідеально. З вуст чоловіка посмішка не зникала ані на мить, а мене переповнювала радість, бо я подарувала щасливий момент людині, яка дбає про мене вже 24 роки.
Я гадала, що наша ейфорія точно триватиме ще цілісінький тиждень, але не все так сталося, як гадалося.
Наступного ж ранку свекруха з’явилася на порозі нашої квартири. На її обличчі було написано: ще кілька секунд і буде скандал!
– Ірино, як тобі не соромно! Через твої примхи і розбещеність мій синочок вчора спустив у тому ресторані усі свої заощадження! Хіба ж ти не могла салати з дому принести, випічку теж?! Ааааа, я ж забула – у тебе руки криві! Обидві ліві!
Образа переповнювала мене зсередини, але я мовчала, бо знала, що ніякі аргументи Валентину Павлівну не переконають. Але на мене чекав приємний сюрприз…
– Мамо, та як ти смієш?! Вчорашній вечір – це найкраща і найбільш безтурботна подія за останні роки мого життя. Я важко працюю і майже не відпочиваю. З друзями навіть нема змоги побачитися. Вчора, коли їх побачив – ледь сльозу не впустив. Цього б не було, якби не Іруся.
– Сину, то ти її ще захищаєш?
– Так! Годі терпіти твої коники! Ти більше й слова кривого до неї не скажеш!
Свекруха підібгала губи, зібрала речі і пішла додому. Я дивилася на Дмитра, як на супергероя, бо знала, що цей вчинок йому дався дуже нелегко.
– Дякую Тобі, любий. Це дійсно гідний вчинок справжнього чоловіка.
– Та ні, ти мені пробач! Треба було зробити це значно швидше. Але краще пізно, ніж ніколи… Правда, люба?
Чи підтримуєте ви Дмитра?
Напишіть нам у коментарях на Facebook\
Фото з відкритих джерел
