Як я не намагалася, та догодити своїй свекрусі за 24 роки спільного життя з її сином так і не змогла.
Чи то вона така людина, чи то в мені щось не так – гадки не маю. Підозрюю, що таки перший варіант, бо чоловік за увесь цей час не сказав на мене жодного кривого слова. Живемо душа в душу.
Серце Валентини Павлівни не розтопили навіть двійко чудових внучат. Свекруха завжди знаходила, до чого причепитися.
Я мовчала, мовчав мій чоловік, але нещодавно відбувся конфлікт, який і став останньою краплею у чаші нашого терпіння.
Минулого місяця Дмитру мало виповнитися 50 років – така визначна дата, ювілей. От мені до голови й прийшла ідея влаштувати коханому справжнє свято – в ресторані, з музикою і багатьма друзями та рідними, яких давно не бачили.
Дмитро спершу соромився, але я його вмовила, бо бачила, що він насправді цього дуже хоче. У нього ніколи не було якогось розкішного святкування, завжди економив на собі, аби приносити якнайбільше грошей в сім’ю, тож він точно заслужив на незабутній вечір, на якому він буде королем.
Я про все подбала: замовила найкращий ресторан, обрала страви і музику, найняла працівників, які прикрасили зал так, що неможливо було відірвати очей.
Треба було бачити обличчя мого Дмитрика, коли він побачив, як усе красиво. Обіймав мене і мало не розплакався.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Той вечір мені не забути ніколи. Все було ідеально. З вуст чоловіка посмішка не зникала ані на мить, а мене переповнювала радість, бо я подарувала щасливий момент людині, яка дбає про мене вже 24 роки.
Я гадала, що наша ейфорія точно триватиме ще цілісінький тиждень, але не все так сталося, як гадалося.
Наступного ж ранку свекруха з’явилася на порозі нашої квартири. На її обличчі було написано: ще кілька секунд і буде скандал!
– Ірино, як тобі не соромно! Через твої примхи і розбещеність мій синочок вчора спустив у тому ресторані усі свої заощадження! Хіба ж ти не могла салати з дому принести, випічку теж?! Ааааа, я ж забула – у тебе руки криві! Обидві ліві!
Образа переповнювала мене зсередини, але я мовчала, бо знала, що ніякі аргументи Валентину Павлівну не переконають. Але на мене чекав приємний сюрприз…
– Мамо, та як ти смієш?! Вчорашній вечір – це найкраща і найбільш безтурботна подія за останні роки мого життя. Я важко працюю і майже не відпочиваю. З друзями навіть нема змоги побачитися. Вчора, коли їх побачив – ледь сльозу не впустив. Цього б не було, якби не Іруся.
– Сину, то ти її ще захищаєш?
– Так! Годі терпіти твої коники! Ти більше й слова кривого до неї не скажеш!
Свекруха підібгала губи, зібрала речі і пішла додому. Я дивилася на Дмитра, як на супергероя, бо знала, що цей вчинок йому дався дуже нелегко.
– Дякую Тобі, любий. Це дійсно гідний вчинок справжнього чоловіка.
– Та ні, ти мені пробач! Треба було зробити це значно швидше. Але краще пізно, ніж ніколи… Правда, люба?
Чи підтримуєте ви Дмитра?
Напишіть нам у коментарях на Facebook\
Фото з відкритих джерел
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
